– Ми знайшли центральний вхід. Вествуд його прикриває. Там просто зоопарк.

Вона зайняла своє місце на веранді, а Ричер зайшов досередини та знайшов Вествуда в коридорі, що вів у спальню. Він охороняв внутрішній бік того, що могло б виявитися комірчиною для білизни. Проте тепер його заповнила ляда, яка розташувалася під кутом у сорок п’ять градусів між задньою стіною та дверима. А кут у сорок п’ять градусів натякав на те, що за нею, мабуть, була драбина. Яка, безсумнівно, вела до підвальної кімнати. Вона була зачиненою, проте, як і всі зовнішні стулки дверей, відчинялася в зовнішній бік. Так, щоб вітер не зміг її відчинити.

Ричер оцінив відстань ширини коридору плюс глибину комірчини для білизни до середини ляди, а тоді вирушив на пошуки вітальні, де побачив те, що Ченґ нарекла зоопарком. Це було щось на зразок помешкання Пітера Мак-Кенна в Чикаґо, проте ще більш заплутане. Всюди були монітори, їх було щонайменше двадцять, плюс іще з десяток клавіатур, системних блоків, а ще там були високі полиці з якимись шумними пристроями, стоси жорстких дисків, вентиляторів, різних рознімів та подовжувачів, миготливих ламп, проте найбільше там було дротів – цілі милі різних дротів, деякі з них були зв’язані в джгути, деякі сплутані, а деякі скручені. Жоден із них Ричерові зараз не був потрібен.

Він продовжив свій рух прямо, знайшов вітальню та поглянув на диван. Великий старий предмет меблів. На ньому легко могло розміститися троє людей. Плюс неординарні підлокітники з вигадливим візерунком. Диван був досить довгим. Він наполовину ніс, а наполовину тягнув його туди, звідки прийшов. У коридор спальні. Там він поставив його вертикально, проштовхнув ще трохи вперед, а тоді знову опустив, цього разу боком, затиснувши між дверцятами ляди та протилежною стіною. Одну діру він залатав.

Після цього вони всі разом вийшли на передню веранду та почали думати, де приблизно міг би бути другий вихід, роблячи це методом простого підрахунку, а ще багато використовуючи вказівки пальцем, жестів та наочного пояснення. Будинок був прямокутної форми, як і більшість будинків, а це означало б, що і їхній притулок був би такої самої форми і розташований він був у такому ж напрямку. Мусив бути, це вже напевне. В архітектурному плані тут і думати не було про що. А людська природа підказувала їм, що якщо центральний вхід був із одного боку, то аварійний люк мусить бути з іншого. Тож тунель мав би проходити крізь центр будинку, перпендикулярно до торцевої стіни, лежати просто під будівлею і продовжуватися десь до генератора чи, можливо, до меншої будівлі поруч із ним.