Андрій Кокотюха Темні таємниці

Андрій Кокотюха

Темні таємниці

Ця книга – художній твір. Усі події вигадані автором.

Будь-які збіги з прізвищами реальних осіб та фактами, котрі мали місце в житті, – випадкові.

Він вийшов із хижі й рушив до колодязя. Ворони, мов незмінні вартові, як і раніше стерегли заросле бур’яном поле за колючим дротом. У їхніх рухах було щось механічне, вони нагадували бляшаних птахів, виставлених у вітринах магазину іграшок, синюваті дзьоби блискали металом. Вони, мов за командою, повернули голови в бік Жульєна, утупившись у нього ґудзиками очиць, і в них читалося: «Ну що, приятелю, тут ми – в себе. Побачимо, що буде з тим, хто насмілиться нас потурбувати».

Пролог Утікач

Пролог

Утікач

Його звуть Євгеном, йому двадцять шість років, він тікає від неминучої смерті.

Утікач покладав надії на світлу, місячну й зоряну ніч. Удень ще міг дати собі раду. Хоч справді переоцінив свої можливості вродженого містянина, думаючи, що зможе прижитися на природі, далеко від цивілізації. Коли ж подумки, а частіше – пошепки молив Бога, у якого дотепер не вірив, аби Він, добрий та милосердний, вивів із хащ, котрі раптом стали непролазними, ближче до асфальту.

Де дорога – там машини, де машини – там люди.

Євгенові хотілося добігти до них чимшвидше.

Він знав: утечу вже помітили й напевне відрядили погоню.

Кілька разів зупинявся, переводячи подих. Адже задихатися почав одразу, як стартонув, далося взнаки принципове ігнорування фізкультури й спорту. Колись піддався загальній моді на здоровий спосіб життя, навіть спробував бігати зранку. Вистачило на чотири дні, але просто так не здався – вирішив займатися вечорами. Тут набридло вже після другої спроби, і він написав у Фейсбук величезний текст. Висміяв усіх, хто прагне йти за буржуазними трендами й тому втрачає себе справжнього. Насправді є вищий шик іти проти течії. Не кожен може собі дозволити робити це й зізнаватися публічно – настільки, наскільки можна вважати публічним простір соціальних мереж.