Навчаючись у старших класах школи, Максим Анатолійович Онопрієнко інколи замислювався про те, щоб відвідати свого старого. Хочеш не хочеш, а рідна кров таки давалася взнаки. Але стежки до рідного села Ласки на той час вже так заросли бадиллям кепських материних спогадів, що він навіть не знав, чи живий ще його батько, чи ні. Час від часу він усе ж таки намагався щось дізнатися через родичів, а потім навіть сісти в автобус і зробити старому сюрприз. Однак з ким саме треба поспілкуватися, на який час запланувати цю подорож і чого від неї взагалі очікувати – так далеко Макс жодного разу не заходив.

У майбутньому він зрозуміє: саме роки життя після розлучення батьків якимсь чином стали передісторією тієї чортівні, у якій він зіграв безпосередню роль. Усього, що трапилося впродовж цього часу, вистачило б для забезпечення кишенькових витрат кваліфікованого психоаналітика, а також для живлення нічних кошмарів – принаймні на наступне десятиріччя. А цілком можливо, що й більше, хтозна.

Визріваючи протягом усіх цих років, насіння пробилося на поверхню ґрунту незадовго до пам’ятної студентської вечірки. До речі, однієї з небагатьох, куди Макс завітав із власної волі. Назвати його клубним гульвісою чи хоча б поціновувачем модних тусовок було складно, але саме тоді він зірвав свій джекпот.

2 ТАКЕ

2

ТАКЕ

Історичний та філософський факультети Чернівецького університету були і є безсумнівними лідерами з організації вечірок у гуртожитку. Це факт, але нічого дивного тут немає. Студенти одного з найвідоміших вишів країни мають опікуватися тим, щоб бути принаймні одними з найкращих у всьому, навіть коли мова про банальне пияцтво. А хто ж краще здатний жлуктити різноманітні трунки за істориків і філософів, які вважають себе світочами мудрості та єдиними носіями істини з тих чи інших питань? От вони й тримають марку як можуть, і це вдається їм доволі непогано.

Вечірку, де все почалося, спланували другокурсники. Це сталося наприкінці навчального року, коли тим, попри існуючі правила, закортіло вже тут і зараз відсвяткувати «бакалаврський екватор», не дочекавшись завершення сесії. До заліків та іспитів ще залишалося цілі два тижні. Згодом хтось висловив припущення, ніби це й стало першою ластівкою того, що посеред веселощів і галасу щось обов’язково мало піти не так. Порушуєш правила на самому початку, а далі гра виходить із-під контролю – принаймні для деяких гравців. Але над цим тоді ніхто не замислився. Та й кому б воно спало на думку?

Несучи на своїх плечах важку карму невдахи номер один, Макс Онопрієнко ще зі школи засвоїв, яким несправедливим і кривдним буває життя. Безбатченко, мати весь час на роботі, зневага з боку однокласників… Усе це перетворювало його на інтроверта з такою впертістю, що звичку відмежовуватися від світу й ховатися за непроникними мурами самотності він переніс і в студентські роки. І хтозна, як склалася б в університеті його доля, якби не Остап Сікорський на прізвисько Мафін – сусід по кімнаті й повна протилежність Максовій вдачі. Саме він із часом звільнив Макса з його кокона і призвичаїв до оточуючих реалій, які, якщо подивитися на них з деякої відстані, були не такими вже й жахливими, як Максові здавалося досі.