— Звичайно, — відповів Тамару. — Я так думаю. А ви — ні?

— Чекаю вашого дзвінка, — не відповідаючи на запитання, холодно сказав співрозмовник.

Тамару мовчки поклав слухавку. Подальша розмова була зайвою. В разі потреби він міг знову подзвонити. Вийшовши з телефонної кабіни, попрямував до припаркованого автомобіля — непримітної, темно-синьої старої моделі «Toyota-Corolla». Проїхавши хвилин п'ятнадцять, зупинився перед безлюдним парком і, пересвідчившись, що поблизу нема нікого, у бак для сміття кинув вініловий пакет, мотузку, гумове кільце й рукавички, якими користуються лікарі під час операції.

— Там завжди глибоко сумують з приводу смерті людини, — промимрив Тамару, запустивши мотор і прив'язуючись ременем безпеки. «Це найголовніше, — подумав він. — Треба належно сумувати за померлою людиною. Хоч би короткий час».

Розділ 26 (про Аомаме) Дуже романтично

Розділ 26

(про Аомаме)

Дуже романтично

Після полудня, у вівторок, задзвонив телефон. Сидячи на маті для вправ з йоги, Аомаме широко розводила ноги й розтягувала клубово-поперекові м'язи. Її рухи, з вигляду прості, були жорсткими, і сорочка на ній просякла потом. Зупинивши вправу і витираючи обличчя рушником, Аомаме підняла слухавку.

— Фукускеголового вже нема в тому будинку, — сказав Тамару, як завжди без жодної передмови. І без «Алло, алло!».

— Уже нема?

— Не стало. Його переконали.

— Переконали, — повторила Аомаме. Напевне, якимось силовим способом Тамару прибрав Фукускеголового.

— А мешканець будинку на прізвище Кавана — Тенґо Кавана, якого ви шукаєте.

Світ навколо Аомаме то розширювався, то звужувався.

Як і її серце.

— Ви слухаєте? — спитав Тамару.

— Слухаю.

— Тільки зараз Тенґо Кавани немає дома. Вже кілька днів.

— З ним усе гаразд?