— Тоді я не розумів, що це означає. Та й зараз точно не розумію. Але якщо ти завагітніла того вечора й нічого іншого не пригадуєш, то, безперечно, у тобі моя дитина.

«Можливо, Фукаері була передавальною ланкою. Таку роль їй призначили. Бути каналом, який зв'язував його з Аомаме. Обох фізично поєднував протягом обмеженого часу», — думав Тенґо.

— Згодом я розповім тобі докладно, що тоді сталося, — сказав він. — Та от зараз не знаходжу для цього потрібних слів.

— А ти справді віриш, що в мені твоя дитина?

— Щиро вірю, — відповів Тенґо.

— От і добре, — сказала Аомаме. — Тільки це я хотіла знати. Якщо навіть ти віриш, то решта мене не хвилює. І пояснення не потрібні.

— Ти вагітна? — знову спитав Тенґо.

— Уже чотири місяці.

Аомаме взяла руку Тенґо й приклала її до низу живота під плащем.

Затамувавши подих, він шукав ознак життя цієї істоти. Вона, безсумнівно, була ще маленькою, але Тенґо відчув долонею її тепло.

— То куди ми поїдемо? Ти, я і це маленьке створіння.

— Кудись інде, — відповіла Аомаме. — У світ з одним Місяцем на небі. Туди, де я мала бути від самого народження. Де карлики не мають сили.

— Карлики? — і Тенґо ледь-ледь насупився.

— Ти докладно описав їх у «Повітряній личинці». Який у них вигляд і що вони роблять.

Тенґо кивнув.