У неділю, 18 липня, в найспекотніший день року, коли температура повітря сягала 52°С, гетьман вирішив виїхати разом з Наталею Гаврилівною до літньої резиденції «Рогулька» — однієї з двадцяти шести офіційних резиденцій гетьмана. Привабливість держдачі «Рогулька» полягала в тому, що вона була поруч тренувальної бази ВІРУ і ретельно охоронялася по всьому периметру спецназом розвідки, якому гетьман довіряв більше, ніж власній охороні. Наталя Гаврилівна перед обідом була у великій скляній оранжереї, яку прикрашали могутні кокосові пальми. Дружина гетьмана вирощувала улюблені орхідеї, милуючись ніжною гармонією тропічних кольорів. Гетьман сидів зі склянкою віскі у прохолодному кабінеті, звідки через скляну стіну відкривався чарівний вид на сосни і озеро, відгороджене великою підводною сіткою від тої частини, де тренувалися військові розвідники.

Крім донесення Мережка, гетьман взяв з собою кілька довідок про СМЕРТОХРИСТІВ, про яких досі майже нічого не чув, і був дуже здивований логічністю їхнього вчення та силою аргументів. Особливо йому сподобалось повідомлення про мощі Христа, знайдені в київській печері: уявив, яку шалену кількість туристів може притягти ця знахідка і як при цьому зміцниться авторитет України. З другого боку, його занепокоїла перспектива якщо не громадянської війни (тут Мережко перебільшував), то локальних сутичок і терористичних актів, що значно погіршить стабільність в державі. Заманливо було б покінчити зі СМЕРТОХРИСТАМИ упродовж однієї ночі, але гетьман пам'ятав, що за ними стоять дуже потужні сили — перш за все Басманов, з яким не можна було не рахуватися. Але ідея об'єднати світську і духовну владу в одній особі йому дуже припала до душі: уявив, як у Софійському соборі ієрархи надягають на нього золоті ризи, і як піднесено й світло звучить церковний хор... Пошкодував, що так погано знає християнські обряди (слава Богу, що більш-менш вправно навчився хреститись під час телевізійних служб), бо більше його цікавили турбодизельні танкові двигуни і калібри самохідних гармат. А над усе — механізм збереження влади над країною.

Зробивши останній ковток віскі, він солодко закуняв, а коли розплющив очі, здригнувся від несподіванки. Перед столом стояв Клинкевич у білосніжному жупані.

— Ти чого? — спитав наполохано гетьман. — Хіба я тебе викликав?

— Викликали, батьку. Сказали, щоб я ось це приніс. Вітольд Ярополкович поклав перед гетьманом папір.

— Підпишіть, батьку.

Гетьман надів окуляри, взяв папір до рук і повільно, знехотя, почав читати цю муть. Мабуть, знову прохання когось з друзів Клинкевича про виділення наділу землі з кріпаками. Проте в папері йшлося про інше: