Найбільш парадоксальним став погляд дослідників Шанхайського інституту штучного інтелекту, які вважали, що Четвертої глобальної війни взагалі не було! Китайські історики наполягали на тому, що мав місце випадковий збіг різних обставин, який в сумі дав ефект війни: розпад Чорної Орди дослідники пов'язували не з ядерними ударами, а зі смертю диктатора Кара-хана і з гострим внутрішнім конфліктом, що привів до краху ще однієї імперії. Ядерних вибухів, як твердили китайські вчені, взагалі не було: у серпні 2077 р мало місце зіткнення Землі з гігантським астероїдом, що викликало ефект спочатку Великого Спалаху, а потім — Великої Темряви.

Дуже цікавою виявилася доповідь видатного теоретика юдо-християнства д-ра Моше Вебера (Ізраїль) — правнука відомого психоаналітика історії Альфреда Вебера — про відчуття Другого Пришестя, що охопило значну частину людства після ядерної катастрофи 15 серпня 2077 року. Д-р Моше Вебер детально проаналізував відчуття Апокаліпсису, що виникло у свідомості людей, його фізичні й психологічні причини. Внаслідок космічних вибухів і потужної накачки електромагнітних імпульсів, на землі вийшли з ладу всі засоби масової комунікації, обірвався радіо, телефонний, телевізійний, інтернетний зв'язок, назавжди було втрачено великі масиви електронної інформації. Почалася кількарічна інформаційна ніч людства, коли в темряву — в прямому і переносному смислі — були занурені континенти, авіаційний зв'язок між якими урвався. У цей період людство втратило понад два мільярди населення. Розпалися великі державні утворення, натомість почали виникати невеличкі, як у середні віки, місцеві громади людей, охоплених страхом кінця світу.

Надзвичайно цікавою виявилася знахідка М.Вебером статті невідомого дослідника Р.Фрідмана «Напередодні Beликої Темряви» (2070 р). У ній автор, користуючись запропонованою ним теорією магічних математичних циклів історії (метод асоціативно-цифрового передбачення), дав точний прогноз щодо подій 2077 р. Вебер переконливо довів, що після Великого Спалаху з'явилася особлива каста звістунів, які, мандруючи від села до села, від містечка до містечка, несли Вість від Христа, який казав: «Я Перший і Останній, і Живий. І був я мертвий, а ось я живий на вічні віки. І маю я ключі від смерті і від аду». Не всі вірили «звістунам», декого з них убивали, але більшість населення, намагаючись насамперед врятувати дітей, слухала «звістунів» і вірила у близьке Друге Пришестя Христа.

Проаналізувавши текст Об'явлення святого Івана Богослова і співставивши його зі свідченнями і документами, що залишилися після Інформаційної Ночі Людства (Humankind's Informational Darkness — HID), вчений знайшов вражаючі подібності у способі мислення, легендах і фобіях різних громад, розташованих одна від одної на значних відстанях. Моше Вебер показав, як в умовах темряви, відсутності інформації та жаху смерті в свідомості сучасних людей спливають прадавні, генетично обумовлені праісторичні почування. Одним з головних масових настроїв, що сформувалися в ті роки, стало почуття гріха й страху перед гнівом Божим. Позбуваючись влади телевізійного колективного зомбування, люди відчули особисту відповідальність за свої вчинки, почали більш гостро розуміти межу між доброчесним життям і гріхом.