— Кінець війні, Серже! — видихнув сухими губами командир і раптом в пориві чоловічої завзятості обняв друга. — То маємо ж ми право? Доки ще я не погукав сюди офіцерів і мічманів.

— Маємо, Вікторе Степановичу.

— Я дав команду, щоб ішли найтихішим.

— Будемо іти найтихішим, Вікторе Степановичу, — покосував на пляшку худенький, світло-русявий капітан-лейтенант. — Доки вицідимо половину, буде поворот на 180 градусів і додому.

— То наливай, каплей, за нашу славну перемогу!

— Єсть наливати під кутом 40 градусів, — кинув жартома старпом Сікора.

— Щоб крові більше не лилося! І щоб пилося тільки за новонароджених!

Аж раптом на палубі загупотіли кроки, й почулися стривожені голоси. Капранг насупився.

— Трудна перемога виходить. І випити по-люд-ськи не дають, — буркнув командир. — Що там за діла?

До каюти ввійшов мічман Гаркуша, збілілий трохи і очі якісь розтривожені.

— Що там у вас, мічмане?

— Дозвольте, товаришу капітан 2 рангу…

— Не тягни!

— Нас атакують, товаришу капранг.

— Яка сволота?

— Схоже… підводний човен.

— Давай тривогу! — вигукнув капранг і перший кинувся на палубу.

Там було порожньо. Матроси розійшлися по бойових частинах. Тільки двигун реве, та дрож в усьому корпусі. А сонце над обрієм просто б’є в очі. Гарне світання! Зараз буде торпеда… Зараз ударить! Севастьянов піднявся на місток і наказав дати повний газ… Просрали!., такий день просрали..

Він дивиться з містка і нічого не бачить: ні торпеди, ні перископа ворожого човна, жах якийсь, підлість і жах!

Хтось унизу закричав: