Прокинулась я я мало не з криком. Крізь фіранки пробивався сірий ранок. Скреготіння лопати не вщухало. Досі напівсонна я вибігла з кімнати, вискочила надвір, завернула за ріг, бо вже була готова сваритися навіть на мертвих. Але, побачивши того, хто там був, я заніміла. Його обличчя розпашіло, а він і далі копав землю під вікном. Поруч стояла тачка, а в ній п’ять прив’ялих кущів.

— Ти повернувся, — мовила я.

— Лікар Аврелій не відпускав мене з Капітолія аж до вчорашнього дня, — мовив Піта. — До речі, він просив передати, що не зможе вічно вдавати, що лікує тебе. Знімай, будь ласка, трубку, коли дзвонить телефон.

Вигляд Піта мав непоганий. Худий і пошрамований від опіків, але очі вже не затуманені й не зболені. Однак, побачивши мене, Піта трохи насупився. Я зробила марну спробу відкинути з очей волосся, але скуйовджена кучма не слухалася. Я почувалася ніяково.

— Що ти робиш?

— Уранці я сходив у ліс і накопав ось це. Для неї,— мовив він. — Подумав, що можна посадити кущі вздовж будинку.

Я подивилася на кущики, на груддя землі, що звисало з їхнього коріння, й мені забракло повітря: на мить здалося, що Піта приніс із лісу троянди. Я мало не накинулася на Піту з лайкою, аж тут утямила, що ніякі це не троянди: це вечірня примула. Квітка, на честь якої назвали мою сестру. Кивнувши Піті на знак згоди, я побігла назад у будинок і замкнула по собі двері. Проте зло було всередині, а не ззовні. Тремтячи від слабкості та тривоги, я майнула сходами нагору. На останній сходинці нога перечепилася, і я гримнулася на підлогу. Я змусила себе підвестися й зайти у свою кімнату. Запах був дуже слабкий, але досі висів у повітрі. Ось вона. У вазі. Біла троянда поміж зів’ялих квітів. Засохла й крихка, однак досі ідеальна; одразу видно, що вирощена в теплицях Снігоу. Схопивши вазу, я помчала на кухню й викинула квіти у тліючий попіл. Спалахнула іскра, язики синього полум’я огорнули троянди і водномить проковтнули їх. Квіти згоріли вщент. Про всяк випадок я ще й вазу розбила, пожбуривши її на підлогу.

Повернувшись у свою кімнату, я розчахнула вікна: нехай свіже повітря витіснить запах Снігоу. Однак я все одно відчувала його, він був повсюди: на моєму одязі, в порах шкіри, у волоссі. Я почала роздягатися, разом з одягом здираючи величезні клапті шкіри, які відлущилися від старих ран. Уникаючи дзеркал, я рушила у ванну та змила запах троянд із волосся, з тіла, прополоскала рот. Усе тіло стало рожевим і трохи поколювало. Вдягнувши щось чисте, я півгодини розчісувала волосся, аж тут відчинилися вхідні двері, й на порозі з’явилася Сальна Сей. Поки вона готувала сніданок, я спалила свій старий одяг. А тоді, дослухавшись поради Сальної Сей, вишкребла ножем болото з-під нігтів.