Щоб утиснути кілька тижнів у три години, потрібна неабияка майстерність, особливо беручи до уваги кількість камер, які постійно стежили за нами. Власне, той, хто монтував кадри, обирав, яку саме історію розказати Панему. Цього року, вперше за всю історію Ігор, розказали історію кохання. Так, ми з Пітою перемогли, але з самого початку нам приділяли більше уваги, ніж іншим.

Мене це влаштовувало, адже тепер нам буде легше вдавати шалено закоханих, шукаючи порятунку від Капі-толія, а ще це означає, що менше часу приділять смертям інших трибутів.

Перші півгодини були присвячені подіям, які відбулися ще до виходу на арену: Жнивам, виїзду на колісницях, оцінкам, які ми отримали за показові виступи, ну і, звісно, інтерв’ю. Всі ці кадри супроводжувалися дуже оптимістичними саундтреками, від чого мені ставало тільки гірше, оскільки майже всі, кого показували на екрані, вже мертві.

Тільки-но трибути опинилися на арені, камери зосередилися на різанині біля Рогу достатку, а тоді кадри смерті трибутів чергувалися з кадрами про нас із Пітою. Безумовно, саме Піта ніс на своїх плечах увесь тягар нашого роману. Тепер я побачила те, що бачила публіка: як він збив із пантелику кар’єристів щодо мене, як не спав цілу ніч під деревом із гніздом мисливців-убивць, бився з Катоном, щоб я отримала змогу втекти, і навіть лежачи в багнюці, шепотів уві сні моє ім’я. У порівнянні з ним я здавалася просто безсердечною — тікала від вогняних куль, скидала на супротивників осині гнізда, підривала припаси, — аж поки не вирушила на пошуки Рути. На екран| повністю показали її смерть: і спис, і як я не встигла їй допомогти, і мою стрілу, що поцілила в горло хлопцеві з Округу 1, і як Рута померла у мене на руках. І колискову. Від першої до останньої ноти. Щось усередині мене мов замкнулося, і я нічого не відчувала. Наче спостерігала за незнайомцями, які брали участь в інших Голодних іграх. Тільки зауважила, що ту частину^ де я прикрасила Рутине тіло квітами, випустили.

□

Правильно. Навіть у цьому відчувався дух спротиву.

Змінилася я, коли оголосили, що з одного округу можуть вижити два трибути. Я голосно викрикнула Пітине ім’я — й одразу ж затиснула рот рукою. Якщо досі й здавалося, що я байдужа до Піти, то тепер я все виправила: я знайшла його, доглядала, втекла на бенкет по ліки і без упину його цілувала. Поява мутантів і смерть Катона були просто жахливими, але я знову замкнулася в собі й почувалася так, ніби це сталося не зі мною.

А тоді показали епізод із ягодами. Чути було, як глядачі шикають одне на одного: не хотіли проґавити ні кадру. Моїй вдячності режисеру не було меж: фільм закінчили не тим моментом, як нас оголосили переможцями, а показали, як я билася об скляні двері вертольота, волаючи ім’я Піти, поки лікарі намагалися його оживити.