— Бо тут ми, — роздратовано сказала Джоанна.
— Саме так. Берег окупували ми. Тож якщо узбережжя зайняте, куди б ви пішли? — знову запитав Біпер.
—
— А ще — добувати їжу, — вигукнув Фіней. — Джунглі аж кишать підозрілими рослинами й тваринами. Але спостерігаючи за нами, можна упевнитися, що морепродукти безпечні.
Біпер усміхнувся, начебто ми навіть перевищили його очікування.
— Так, правильно. Ви зрозуміли. Отже, тепер моя пропозиція: влаштувати о дванадцятій коротке замикання. Що відбувається рівно опівдні й опівночі?
— В дерево ударяє блискавка, — зазначила я.
— Атож. Ось що я пропоную: між ударами блискавки опівдні й опівночі ми пустимо дріт від дерева через пісок аж до води, бо ж солона вода — чудовий провідник. Коли вдарить блискавка, струм побіжить по дроту до води й замкне все узбережжя, бо пісок буде і досі вологий від хвилі, яка впаде на берег о десятій. І всіх, хто в цю мить опиниться в зоні дії, уб’є електричним струмом, — промовив Біпер.
Запала довга пауза: всі ретельно обмірковували Бі-перів план. Мені він здавався фантастичним, майже неможливим. Але чому? Я за своє життя встановила тисячі пасток. Хіба це не таке саме сильце, просто з науковим підходом? Та чи воно спрацює? Але як ми, трибути, натреновані ловити рибу, рубати ліс і добувати вугілля, можемо ставити це під питання? Що ми взагалі знаємо про приборкування небесних сил?
Піта не втримався.
— Біпере, гадаєте, цей дріт і справді витримає струм такої сили? Він такий тоненький — чи не згорить він?
— Згорить, але струм усе одно встигне пробігти.
Власне, дріт спрацює як запобіжник: пропустить
струм — і згорить, — пояснив Біпер.
— Звідки тобі знати? — запитала Джоанна, яку пояснення Біпера анітрохи не переконали.
— Бо я його винайшов, — сказав Біпер трохи здивовано. — Це ж не просто дріт. Так само, як і блискавка — не просто природна блискавка, і дерево — не справжнє дерево. Джоанно, ти ж розумієшся на деревах краще за нас усіх. Справжнє дерево блискавка вже б давним-давно знищила, хіба ні?
— Так, — похмуро підтвердила Джоанна.