Двері перед Полом рвучко розчахнулися — і всередину влетіла потворна пародія на людину з оберемком зброї в руках.

— Що ж, Ґурні Галлеку, — поцікавився Пол, — ти мій новий учитель фехтування?

Галлек п’яткою захряснув двері.

— Ти, звісно, хотів би, аби я до тебе в ігри гратися прийшов, знаю, — сказав чоловік. Він роззирнувся кімнатою, відзначаючи подумки, що люди Хавата вже побували тут і впевнилися, що спадкоємець Герцога в цілковитій безпеці. Повсюди були ледь помітні ознаки перевірки.

Пол спостерігав, як потворний чолов’яга з усією зброєю прокотився кімнатою і зробив крутий віраж біля столу. Юнак помітив перекинутий через плече Ґурні дев’ятиструнний балісет. Між струн, ближче до грифа, було вставлено мультимедіатор.

Галлек кинув зброю на тренувальний стіл, розклав її в ряд — рапіри, стилети, кинджали, паралізатори з повільними дротиками, поясні щити. Шрам від атраментової лози вигнувся, коли, обернувшись, чоловік усміхнувся до хлопчика.

— Бісеня мале, то в тебе навіть «доброго ранку» для мене не знайдеться? — спитав Галлек. — А якою це шпилькою ти старого Хавата штрикнув? Він пронісся повз мене коридором, наче людина, що поспішає на похорон ворога.

Пол вишкірився. З усіх людей батька Ґурні Галлек імпонував йому найбільше. Юнакові подобалися його дивацтва, вибрики та жарти, і він уважав цього чолов’ягу радше другом, аніж найнятим охоронцем.

Галлек зняв із плеча балісет і заходився його налаштовувати.

— Не хочеш говорити, то й не треба.

Пол підвівся, пройшовся кімнатою та звернувся до гостя:

— Що, Ґурні, замість фехтувати вирішив до концерту підготуватися?

— То он як ти старшим бришкаєш, — відказав Галлек. Він спробував узяти акорд на своєму інструменті й кивнув.

— А Дункан Айдаго де? — поцікавився Пол. — Хіба не він мав учити мене мистецтву бою?

— Дункан повів другу хвилю переселенців на Арракіс, — відповів Галлек. — Тобі зостався лише бідний Ґурні, що ніц не тямить у бою і геть нездарний у музиці. — Він узяв іще один акорд, прислухався й усміхнувся. — На раді вирішили: раз ти настільки нікудишній боєць, краще навчити тебе музики, аби ти до решти не змарнував свого життя.

— Може, тоді заспіваєш мені якусь баладу? — запитав Пол. — Хочу гарно запам’ятати, як не варто цього робити.

— Ах-ха-хахаха! — зареготав Ґурні й загорлав «Галактичних дівчаток». Мультимедіатор миготів на струнах, поки він співав:

— Не так уже й погано, як на куцорукого з медіатором, — гмикнув Пол, — але якби мама довідалася, що ти виспівуєш у замку подібні соромітності, вона б наказала прибити твої вуха до зовнішньої стіни, як прикрасу.