— І тепер їх контролюємо ми?

— До певної міри. Однак важливо враховувати, що всі Доми залежать від прибутків ДАПТу. І неймовірний потік цих прибутків залежить лише від одного продукту — прянощів. Уяви, що трапиться, якщо раптом обсяги надходження прянощів знизяться.

— Хто б не накопичив запаси меланжу, він може накоїти лиха, — мовив на те Пол. — Тоді решта залишиться ні з чим.

Герцог дозволив собі мить похмурого вдоволення. Він дивився на сина та міркував, наскільки пронизливим, наскільки досвідченим було це зауваження. Лето кивнув.

— Харконнени наповнювали свої склади понад двадцять років.

— Вони хочуть обірвати видобуток прянощів і звинуватити в цьому тебе?

— Вони хочуть, аби ім’я Атрідів стало непопулярним, — сказав Герцог. — Подумай про Доми Ландсрааду, що вбачають у мені своєрідного лідера — їхнього неофіційного представника. Подумай про те, як вони зреагують, коли через мене їхні прибутки різко знизяться. Зрештою, власна вигода понад усе. Велика Конвенція полетить до біса. Не можна дозволити, аби хтось розоряв тебе! — Жорстка посмішка викривила рот Герцога. — Що б не спіткало мене, вони дивитимуться в інший бік.

— Навіть якщо нас атакують атомними бомбами?

— Обійдуться і без подібних жахіть. Жодної відкритої непокори Конвенції. Але, за винятком цього, можливо все… можливо, навіть розпорошення шкідливих речовин чи отруєння ґрунту.

— Тоді навіщо ми вплутуємося в це?

— Поле! — Герцог насуплено зиркнув на сина. — Якщо знаєш, де пастка, — це перший крок до її уникнення. Нагадує дуель, лише масштаби більші — обхідний маневр усередині обхідного маневру, що ховається в іншому обхідному маневрі… і так, здається, до безкінечності. Головне — розплутати цей клубок. Коли нам відомо, що Харконнени запаслися меланжем, ми ставимо інше запитання: «Хто ще так зробив?» Це і є список наших ворогів.

— І хто ж це?

— Деякі Великі Доми, що, як нам відомо, неприязні до нас, і частина тих, кого вважаємо своїми друзями. Однак зараз ми ними можемо не перейматися, адже є ще один важливіший ворог — наш любий Падишах-Імператор.

Пол спробував ковтнути — у роті різко пересохло.

— А ти не можеш скликати Ландсраад, викрити…

— І показати ворогові, що ми знаємо, чия рука тримає ніж? Ех, Поле, зараз ми цей ніж принаймні бачимо. Хто знає, де він з’явиться наступного разу? Якщо ми оголосимо про це перед Ландсраадом, наші слова лише посіють смуту. Імператор усе заперечуватиме. Хто наважиться засумніватися? Виграти ми можемо лише дрібку часу, зате ризикуємо перетворити все на хаос. Та й звідки буде завдано наступний удар?