Та марна справа — відмовляти молодих від шлюбу. І мати Гектора наречену вподобала, вже онуками марила. Тож невдовзі думали й весілля відгуляти.

Богдан був мисливцем зі стажем. Кілька разів поспіль він щороку приїздив саме сюди, в малесенький хутір біля Оселі, що на Яворівщині. Йому тут подобалося все: і усталений гурт мисливців, і природа, і місцевий єгер. Як його ім’я, той, мабуть, і сам забув. Всі звали його просто Дід. Маленький, зморщений, жилавий. Мовчазний, але приязний.

Саме Богдан заохотив до полювання Гектора. Звісно, поки той виправив всі документи, поки походив в учнях, деякий час минув. Аж тоді батько, як був на заробітках в Італії, привіз йому розкішну рушницю. Тож на цей раз Гектор був вже не загоничем, а мав номер, тобто стояв на своєму місті та очікував на тварину.

Богдан насилу умовив друга поїхати на полювання саме напередодні Нового року. І цим заробив собі в особі Лєри запеклого ворога. Тільки він не дуже тим переймався. На відміну від Гектора. Зараз, коли інші чоловіки мали у головах тільки задоволення від полювання та очікуваного після нього святкування, Гектор час від часу повертався думками до досить прохолодного прощання з дівчиною. І це неабияк заважало насолоджуватися саме полюванням. В мріях він бачив, як повернеться до Лєри. З трофеєм, ясна річ. Привезе голову розкішної козулі, покладе її до ніг коханої…

— Стріляй, стріляй же, йолопе! Просто на тебе біжить! — почув Гектор відчайдушну лайку та просто перед собою побачив самочку козулі з охайними ріжками. Козуля прийшла до тями значно швидше за хлопця і, скочивши відразу метрів десь на сім, минула шеренгу мисливців і побігла в ліс.

Гектор розгублено обернувся, побачив лише біленьку латку з куцим хвостиком, що швидко віддалялася, і мимоволі пробіг кілька кроків навздогін.

Раптом черевик зачепився за припорошений снігом корч, і Гектор впав на сніг. Хлопець спробував підвестись, але через те гомілка вивернулася в один бік, а стопа в іншій. Ногу пронизав кусючий біль. І в ту мить, коли Гектор втрачав свідомість, десь збоку пролунав постріл.

Отямився він від ляпасів по щоках. Підняв повіки — біля нього навколішки сидів Дід.

— Очуняв? — запитав співчутливо. — Нарешті. Дуже боляче?

Гекторові соромно було зізнатися, що нога просто болем болить. Він спробував трохи підвестися аби сісти, та біль видушив з його грудей затяжний стогін.

— Спокійно, хлопче, спокійно! — застережливо проказав Дід. — От рухатися як раз тобі не треба. Зараз я на ногу шину накладу, аби гомілку зафіксувати. Скоро приїде мій помічник, відвезе до мисливської хатинки. А я тут зберу решту гурту й наздожену вас.