Справа була б значно легшою, коли б у розпорядженні Ван Луна був електроніж, яким легко можна було б прокладати собі шлях серед найгустіших заростей. Втім, — хіба ж міг мисливець передбачити, що йому доведеться сьогодні блукати в цих непрохідних хащах, де стане в пригоді електроніж?..

Нерівна місцевість, перерізана ярами, перетята горбами, то вела Ван Луна вгору, де, здавалося, під самими хмарами здіймалися до неба стрункі пальми і кипариси, то примушувала спускатися вниз, до густих заростей оранжевої папороті, до грузького болота, яке засмоктувало ноги, одразу робило їх важкими, наче навішуючи на них якийсь тягар.

Проте зустрічалися і легкі ділянки, де Ван Лун швидко просувався вперед і навіть висвистував нескладну мелодію пісеньки, що невідомо звідки виникла в його пам’яті.

Вже не раз йому доводилося радіти, що на ньому зодягнений скафандр, який виявився рятівним у цій довгій і важкій подорожі. Так, тільки скафандр виручав його в багатьох випадках і дозволяв порівняно вільно рухатися там, де без скафандра шлях був би непрохідним.

Уперше він по заслузі оцінив міцний і надійний скафандр, коли вибирався з болотистої низини, ламаючи соковите величезне листя папороті і видираючись вгору крутим схилом глибокого яру.

Щось майнуло зненацька перед його очима, наче вертка яскраво-червона стрічка, впало на ногу, обвило її і примусило зупинитися.

Ван Лун насилу втримався на ногах. Це була довжелезна і тонка червона змія. Мабуть, він, не підозріваючи того, злякав і роздратував її своєю появою. Обвившись навколо ноги Ван Луна, змія люто шипіла. її маленька трикутна голова припала до тканини скафандра, намагаючись прокусити її довгими витягненими зубами і змочуючи скафандр отруйною рідиною, яка сочилася з них.

«Якщо прокусить тканину скафандра, буде дуже погано», — подумав Ван Лун, заносячи над змією кинджал.

Проте тут-таки він збагнув, що навіть гострим зубам плазуна не під силу простромити щільну металічну сітку, яка вкривала зовні гумову тканину скафандра і захищала її від пошкоджень. Це заспокоїло його. Ні, укуси навіть найрозлюченішої змії не страшні йому! Вклавши кинджал до піхов, Ван Лун спокійно схопив змію рукою в щільній рукавичці просто біля лютої шиплячої трикутної голови, стягнув плазуна з ноги, перехопивши його в’юнке тіло ближче до хвоста, і розтрощив плескату голову об стовбур найближчого дерева.

Удруге він оцінив скафандр, коли його шлях перетяло невеличке вузьке озерце. В ньому буяло дивовижне, не схоже з земним життя. Дивні істоти мешкали в цьому озері, вони вистрибували з каламутної, мулистої води одна слідом за одною, падали назад, підіймаючи бризки, хлюпалися біля берегів. Мабуть, лише хвора фантазія якогось божевільного художника здатна була б вигадати такі неймовірні риси і сполучення властивостей тварин, які бачив перед собою вражений Ван Лун.