— Ви задоволені, містере Біблброкс? — проказали голосно двері.

— Я хочу, щоб ви уявили, — сказав Зафод до гурту білих роботів, які в цю мить різко обернулися на голос і здивовано дивилися на нього, — що я тримаю в руках надзвичайно потужну крупнокаліберну громихівку.

Настала страшенно холодна і зловісна тиша. Роботи вилупилися на нього своїми гидокапосно-мертвими очима. Вони стояли непорушно. В їхньому вигляді було щось напружено-моторошне навіть для Зафода, який бачив їх уперше і навіть нічого про них не чув. Кріккітські війни належали до стародавньої історії Галактики, а більшість часу на уроках стародавньої історії Зафод тільки те й робив, що вигадував та мріяв про те, як йому злягтися з дівчиною, що була в сусідній кіберкабінці, а позаяк його особистий навчаючий комп’ютер був суттєвою частиною того фантазування, то всі програми з історії були стерті і замінені більш актуальною групою концепцій, а закінчилося це тим, що директор школи той комп’ютер списав і відіслав його до притулку для дегенеративних кіберматів, куди відправили і дівчину, яка мала необачність гаряче закохатися в нещасну машину, а виником того для Зафода стало те, що (а) йому не пощастило навіть ні разу наблизитися до дівчини, і (б) він пропустив цілу епоху старожитної історії, знання про яку, в дану хвилю, стали б йому в неоцінимій пригоді.

Він ошелешено розглядав роботів.

Неможливо було витлумачити, чому саме, але їхні гладенькі та глянцево-білі тіла здавалися ідеальним втіленням чистого, клінічного зла. Починаючи з їхніх гидокапосно-мертвих очей і закінчуючи їхніми могутніми неживими ногами, вони були явним витвором розуму, який хотів лише вбивати. Зафод відчув, що холоне від страху.) Роботи вже встигли розібрати частину задньої стіни і пробили прохід до життєво важливих внутрішніх механізмів корабля. За уламками обшивки Зафод ще з більшим жахом побачив, що вони пробиваються до самого серця корабля, серця Неймовірної Тяги, яка загадковим чином створювалася невідомо звідки, до самого «Золотого серця».

Найближчий до нього робот розглядав його так, ніби визначав характеристики кожної молекули його тіла, його душі та його розуму. Вимовлені роботом слова, здавалося, підтвердили те враження. Перш ніж розглядати слова, сказані роботом, варто підкреслити, що Зафод був першим органічним створінням, кому поталанило почути голос одного з цих істот за останні десять мільярдів років. Якби він більше приділяв уваги своїм урокам зі стародавньої історії, а не своєму тлінному тілу, то така честь вразила б його дужче.