— Але не тільки. Я довіряю тобі.

— Знаю. Ну, плюс ще те, що Окамура злякався, щойно ти проламала паркан забороненої зони.

Я не приховував сарказму, заодно намагаючись відігратися за те, що вона втягнула мене в цю авантюру. Але їй, схоже, байдужісінько — вона звела плечима:

— Це теж.

Я зітхнув і підніс картку до замка.

— Три… Чотири! — скомандувала Ірма, і ми одночасно приклали картки.

Нічого. Якщо відверто, я встиг зрадіти: вся ця витівка мені таки не подобалася. Аж тут двері гучно клацнули.

— Ану!

Ми схопилися за скоби аж унизу заслінки. Вона знехотя поповзла вгору і нарешті відкрила нашим очам звичайні, повністю скляні двері. Ірма поспішно приклала свою картку до замка і відімкнула. Тепле застояне повітря обдало нас вогкістю й таким недоречним ароматом свіжої лісової суниці.

— Так! — Ірма міцно стисла мене в обіймах. — Вийшло!

Але я стояв, роззявивши рота, намагаючись одягнути в слова те, що побачив:

— Це що за…

33

— Підвал закинутої будівлі, — Ірма гмикнула. — Який він повинен бути, як на тебе?

Лабораторія нагадувала декорації до фільму. Стіни й стеля були густо заплетені якимось корінням. Воно «з м’ясом» вирвало вуглепластикові панелі й звисало зі стелі, як ліани. Просто на підлозі густим килимом ріс мох чи щось таке…

— Тепер відчуваєш, чим пахне? — спитав я.

— О, так. Я б і пилку набрала, користуючись нагодою.

Я витріщився на неї. Вона гиготнула. Жартує. Вирішила зняти напругу.

— Ходімо, — Ірма ступила за скляні двері. — Карантинний відсік там, за рогом. Потім сідаємо у всюдихід і — додому.

Ми йшли мовчки. Я витріщався на джунглі, що виросли тут при штучному світлі. У деяких приміщеннях були цілі кущі. Промайнула думка, що тут можуть бути й тварини. Світлові панелі горіли безтурботним тьмяним світлом, наче були нічниками в коридорі огорнутого сном будинку. Чи, радше, ліхтарями в парку… Відчуття тривоги відпустило. Злякався власного переляку — ось що це було. Не передчуття й не наближення химери. І все ж я зловив себе на думці, що чекаю, чи не з’явиться щось страшніше за бабу з сокирою. Наприклад, здоровенний, завбільшки з теля, болотяний павук із Проксими. І я мимоволі пересмикнув плечима. Так… Павуків тут тільки й не вистачало. Не сказати, що в мене арахнофобія… Але мало що викликає в мені такі почуття, як павуки.