Френк Герберт Діти Дюни

Френк Герберт

Діти Дюни

Для Бев. За найпрекраснішу незламність нашого кохання, за те, що ділилася зі мною своєю красою і мудрістю, ставши справжньою натхненницею цієї книжки

Передмова

Френк Герберт мав напрочуд творчий та оригінальний розум. У своїй першій книзі «Дракон у морі» (1956 р.) він вигадав принцип контейнерного транспортування, який перегодом з великим комерційним успіхом утілили в життя у Японії. «Дюну», його всього лиш другий роман, було опубліковано 1965 року. Цей величний революційний твір, що ховається за епічною оповіддю про героїчного Пола Атріда, містив відомості з екології, філософії, історії та релігії.

До 1968 року вийшли ще п’ять романів Френка Герберта: «Напрямок: порожнеча», «Очі Гайзенберга», «Зелений розум», «Творці небес» і «Бар’єр Сантароги». Упродовж цього часу зростала популярність «Дюни», особливо серед університетських інтелектуалів, на яких справив значне враження комплекс знань, вплетених у велику пригодницьку історію. Роман став підручною книжкою для багатьох навчальних груп. «Всесвітній каталог»[1] вихваляв його як посібник із охорони довкілля.

Я, старший син письменника, навіть не знав, що саме створив мій батько. У 1966 році я подорожував автостопом поблизу міста Кармел у Каліфорнії, мене підвозила на своєму автомобілі «Фольксваген-жук» молода пара гіпі. Я сидів на задньому сидінні малої машини, що насилу долала дорогу, і ми собі розмовляли. Я розповів їм, що мій татусь — газетяр у «Сан-Франциско Екзамінер» і що він написав кілька книжок.

— О? — зацікавився молодий чоловік. — Що він написав?

— Та «Дюну», — відповів я.

— «Дюну»! — Він так розхвилювався, що автомобіль з’їхав на узбіччя. — Твій тато — Френк Герберт?

— Так, — нерішуче відповів я.

— «Дюна»! Я люблю цю книжку. Приятель у коледжі підсадив мене на неї. Вау! Я не можу в це повірити!

Я був приголомшений. Як я писав у «Мрійнику Дюни» — біографії Френка Герберта, — у ті роки мої стосунки з бородатим батьком складалися не найкраще. Я був бунтівним підлітком, і ми постійно кричали один на одного. Здавалося, що не мали шансів порозумітися. Але, вочевидь, тато написав щось визначне. Попри це, він небагато заробляв і як письменник, і як газетяр. Наша сім’я мала дохід, нижчий за середній, а деякі родичі вважали мого батька чорною вівцею. Казали, що він ексцентричний і простує власною дорогою. Як же мало я знав. Я ще навіть не читав роману.

Перший сиквел «Дюни» Френка Герберта — «Месія Дюни» — було опубліковано 1969 року. У цій книжці він перевернув догори дриґом те, що називав «міфом героя», і показав темний бік Пола Атріда. Частина читачів не зрозуміла цього. Чому автор учинив так зі своїм величним героєм? Тато роками відповідав на це питання, і його позиція була серйозною. Він вважав, що харизматичні лідери можуть бути небезпечними, бо здатні привести своїх послідовників до краю прірви.