Зв’язок між фільмом і реальністю також оприявнює себе в картині «Біля Місяця», написаній командиром польоту «Аполлон» — «Союз»[1], космонавтом Олексієм Леоновим. Уперше я побачив її 1968 року, коли фільм «2001: Космічна одіссея» презентували на конференції Організації Об’єднаних Націй, присвяченій мирному використанню космічного простору. Одразу після перегляду Олексій вказав мені, що його бачення (читайте на 32-й сторінці книги Леонова та Соколова «Зорі чекають на нас», Москва, 1967) відображає таку саму послідовність, яку показано у фільмі: Земля сходить над Місяцем, а Сонце сходить над ними обома. Ескіз цієї картини з його автографом зараз висить на стіні мого офісу; докладніше про картину читайте в Розділі 12.

Напевно, це слушна нагода згадати інше, менш відоме ім’я, що з’являється на цих сторінках, — Цянь Сюесень. У 1936 році разом з визначними науковцями Теодором фон Карманом і Франком Джей Маліною доктор Цянь заснував при Каліфорнійському технічному інституті імені Ґуґґенгайма Аерокосмічну лабораторію, що стала попередницею славнозвісної Лабораторії реактивного руху в Пасадені. Він також був першим ґоддардівським стипендіатом Каліфорнійського технологічного інституту й доклався до американських розробок ракет у 1940-х. Пізніше, під час одного з ганебних епізодів у діяльності Маккарті[2], його заарештували за сфабрикованими звинуваченнями, щойно вчений забажав повернутися до рідної країни. Останні два десятиліття Цянь був провідним фахівцем космічної програми в Китаї.

Також дивним є збіг із «Оком Япета» (35 розділ «2001: Космічної одіссеї»). У цьому розділі я описував, як астронавт Боумен виявив на супутнику Сатурна цікаву особливість — бездоганний білий овал близько чотирьохсот миль завдовжки й двохсот завширшки… ідеально рівний… і з такими чіткими контурами, що здається намальованим на поверхні маленького супутника… «Підлітаючи ближче, Боумен уявляв, що яскравий еліпс на темній поверхні супутника — це величезне порожнє око, яке спостерігає за його наближенням…». Згодом він помітив маленьку чорну цятку в самому центрі еліпса, яка виявилася Монолітом (чи однією з його копій).

Так от, коли «Вояжер 1» передав перші фотографії Япета, на них було зображено рівний овал із чорною цяткою посередині. Карл Саґан негайно надіслав мені копію фото з Лабораторії реактивного руху із загадковим написом «Згадуючи про вас…». Не знаю, що він відчув — полегкість або розчарування, коли «Вояжеру 2» так і не вдалося розгадати цю загадку.

Тому, очевидно, історія, яку ви збираєтеся читати, це щось більше за звичайне продовження до першого роману чи фільму. Там, де вони різняться, я слідував за екранною версією, хоча загалом намагався зробити цю книжку якомога більш самодостатньою і, звісно, відобразити в ній сучасні знання про космос.