— Але Селдон стверджує, що ти помиляєшся. План Селдона працює так, як і було задумано.

— Знаю. Знаю. І кожну дитину на Термінусі виховали у вірі в те, що Гарі Селдон сформулював План, що він усе передбачив п’ять століть тому, що він заклав Фундацію в такий спосіб, що зміг провістити конкретні кризи, і що його голографічне зображення з’являлося під час цих криз — розповісти нам той мінімум, який ми мали знати, щоб перейти до наступної кризи й таким чином пережити тисячу років історії. Аж доки не зможемо безпечно створити Другу, ще величнішу Галактичну Імперію на руїнах старої, спорохнілої структури, що розвалилася на шматки п’ять століть тому й уже двісті років як повністю щезла.

— Нащо ти мені все це розповідаєш, Ґолане?

— Тому що, кажу тобі, це обман. Це все обман. Навіть якщо спочатку це було правдою, тепер це обман достоту! Ми не самі собі господарі. Це не ми йдемо за Планом.

Компор уважно дивився на співрозмовника.

— Ти вже казав мені такі речі, Ґолане, але я завжди вважав, що ти верзеш дурниці, аби мене розбурхати. Клянуся Галактикою, тепер мені здається, що ти таки серйозно.

— Звичайно ж, я серйозно!

— Не може бути. Або це якийсь складний розіграш, або ти з’їхав із глузду.

— Ні те, ні інше, — відповів Тревіз тепер уже тихо, застромивши пальці за пояса, ніби вже не потребував ніяких жестів для підкреслення свого запалу. — Визнаю, я вже розмірковував над цим, але то була просто інтуїція. Та після фарсу тут сьогодні вранці все раптом стало для мене очевидним, а я, своєю чергою, планую зробити це очевидним для Ради.

Компор вигукнув:

— Ти божевільний!

— Авжеж. Ходімо зі мною, послухаєш.

Двоє спускалися сходами. Вони були єдиними, хто ще лишався назовні, останніми, хто мав зійти донизу. І коли Тревіз трохи обігнав Компора, губи останнього беззвучно заворушилися. З них у спину супутника полетіло одне слово:

— Дурень!

2

Мер Гарла Бранно закликала засідання Виконавчої Ради до порядку. У її очах не було помітно ані дрібки зацікавлення зібранням; та все ж ніхто не сумнівався, що вона зафіксувала всіх, хто був присутній, і всіх, хто ще не прийшов. Її сиве волосся було охайно вкладене в стилі, який не можна було назвати ні відверто жіночним, ні імітацією чоловічого. Це була просто зачіска, до якої вона звикла, не більше. Її сухе обличчя не вирізнялося красою, але ніхто й не шукав у ньому краси.

Вона була найздібнішою керівницею на планеті. Ніхто не міг закинути їй геніальності Сальвора Гардіна та Гобера Меллоу, чиї біографії врізноманітнювали перші два століття існування Фундації, але ніхто й не асоціював її з примхами спадкових мерів Індбурів, які правили Фундацією незадовго до часів Мула.