— Я ж познайомився.

— З ким? — здивувався шеф. — 3 ким познайомився? А-а, розумію. Хм… Дивак. То роззнайомся. У нас такий фах. Все. Робота. Ага, ще одне, добре, що згадав. Ти там запрошував мене, здається, на сьогодні?..

— Дискусія, — сумно відповів Григір. — Про Космічне Право.

— Так я не зможу. Ви вже там не ображайтеся на старого.

— Гаразд, — важко сказав Григорій. — Ми самі.

— От і славно. Я жду тебе. Сьогодні ще погуляй, а завтра — Щоб на одній нозі прискакав. Ось так. Бувай.

Григір вийшов з будки мов очманілий. Оце так новина! Знайшовся її батько! Чи вона знає? Навряд. Сказати чи ні? Чи спочатку дізнатися, де він був, що робив? Якщо не винен — чудово! А якщо… якщо злочинець? Що тоді? Мовчати? А для неї він все’дно батько. І як тоді? Яка тінь впаде між ними?

Вони зустрілись, як і домовилися, біля пам’ятника Володимирові. Галя прийшла в темно-фіолетовій сукні, яка щільно облягала її струнку постать. Коса була заплетена, складена у вінець, це ще більше підкреслювало красу її шиї й плечей.

Вона дивилася на хлопця ніжно й тривожно. Біля вуст причаїлася легка посмішка. Григору здалося, що та посмішка могла швидко змінитися на гримасу гніву чи іронії.

Дівчина запитливо глянула в очі Бови.

— Щось сталося?

— Звідки ти взяла? — несміливо заперечив хлопець.

— Бачу.

. — Нічого не сталося.

— Не обманюй. Я ж бачу. Не хочеш казати — не треба.

— Правду кажеш, — зітхнув Григір. — Поки що не треба.

— Добре, — ласкаво сказала Галя.

— Я завтра поїду у відрядження. Тижнів на два.

— Так надовго?