— Продовжуєш?

— Яка ж альтернатива?

— Не знаю.

— Ось так. Не знаю і я. Треба боротися. Нещадно! Зрушені з місця космічні сили. Ми вже не носії свободи волі, а раби тієї дії, причина якої посіяна давно. І потім…

— Що?

— Я ненавиджу…

— Тих?

— Так.

— Арімане! Ненависть ніколи не будувала. Вона поза істиною. Ти ж знаєш Хартію…

— Геть всілякі хартії! — крикнув Аріман. — Про що ти мовиш? Давно перекреслені закони згоди. Ми можемо тепер покладатися тільки на силу. І ненависть — найстрашніша сила. Знаю, що вона поза істиною. Проте я тепер сумніваюся і в істині.

— Як? — Жахнувся Ягу.

— Так, — їдко всміхнувся Аріман. — Минула еволюція Ари подарувала нам безліч прекрасних визначень. Любов, істина, краса, досконалість. Ми прийняли їх, як діти приймають солодощі, смоктали, доки занудило. Проте жаль викинути. І ми досмоктуємо до кінця. А потім, зрештою, доведеться виплюнути, бо не можна ж вічно бути дітьми.

— Мені страшно!

— Космослідчому страшно! — насмішкувато сказав Аріман. — Ти мене дивуєш.

— Я не чув від тебе нічого подібного.

— Отже, слухай. Не час гратися в етику. Я викликав тебе не для абстракцій.

— Говори.

— Настала пора рішучої дії. Я згадав: Аналітичний Хроноцентр попередив, що вони з’єднаються, і тоді ідеї Корсара запанують і в тому світі.

— Це страшно?

— Ти дитина! Пора тобі глибше замислитись над космогенезом.