Смерклося. Сини занесли Миколу до хати. Він не говорив більше нічого, і здавалося, що весь потонув у глибокій задумі. Швидко заснув, а коли другого ранку сини заглянули до нього, він був уже небіжчик. Його лице роз’яснилося і виглядало, як образ спокою і задоволення. Видно, й душа його перед смертю знайшла здавна пожаданий мир.
Іван Липа
Іван Липа
24.02.1865 р., Керч – 13.11.1923 р., Винники біля Львова. Український громадський і політичний діяч, за фахом лікар. Співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців». Український комісар Одеси (1917), член ЦК Української партії соціалістів-самостійників, міністр віросповідань УНР (1919). На початку 1922 р. переїхав до Львова, оселився у Винниках. Автор віршів та збірок оповідань «Тринадцять притч», «Оповіді про смерть, війну і любов» (1935) і казок «Тихе слово» (1929). Оповідання друкувалося в календарі-альманасі «Дніпро» на 1925 рік».
Мій ведмедик
Мій ведмедик
Ви, панове, кажете, що для вас усе зрозуміле: і небо, і земля, і люде… Усе матеріяльне, усе існує по законах природи.
Можливо, що для вас і нема нічого таємного, нерозгаданого… Ну, а для мене усе загорнене в тайну. І в першу чергу сама людина. Вона єсть і довго ще буде загадкою.
Колись наука визнавала тільки п’ять органів чуття, а от я назову й шостий – інтуїція. Правда, це передчуття не всім дане, але розвинене воно в багатьох чулих осіб. Так само, мабуть, вам відомо, що індійські маги можуть по своїй волі керувати серцевою роботою, нервовим укладом, можуть, наприклад, збільшити або зменшити приплив крови до якого-будь органу або місця. От маєте вже й сьоме чуття – якусь регуляцію… Пройдуть ще тисячоліття і з сирової маси сучасної людини утвориться істота, що буде як Бог могутня й вічна.