Волтер вернув до коршми не помічений Гершком і рано оповів про все Ґуставові.

– Нещаслива жертва, – сказав Ґустав, – нашим обов’язком є звільнити її.

Поснідавши і розплатившись з Гершком, виїхали з коршми. Скоро побачили замок – непривітний, сумний.

– Мусимо діяти швидко, – сказав Ґустав до Волтера.

– Так, цеї ночі ви маєте дістатися до тайного сховку, там з певністю найдете необхідні вказівки.

IV

Коли під’їхали до брами, Волтер потягнув за дріт і за кілька хвилин відчинилось віконце в башті, в котре виглянув Лєопольд і, підозріло оглянувши гостей, запитав, чого треба.

– Прошу повідомити барона, що барон Ґустав Розен хоче видіти його.

Лєопольд увесь затремтів, закрив віконце і поспішив до замку. За кілька хвилин брама відчинилась, і непрошені гості в’їхали в замкове подвір’я. Ґустав попрямував до замку, а Волтер лишився біля коней. В дверях стрінув Ґустава Артур Розен і з вимушеною усмішкою запитав:

– Невже це я бачу мого братанича Ґустава Розена?

– Так, – відповів Ґустав, – це я, приїхав відвідати вас і подивитись на замок, в котрім родився. Думаю, що не відмовите в гостинності мені і моєму слузі.

– Дуже рад бачити тебе, – відповів Артур і по привитанню, котре було досить холодне, повів Ґустава досередини.

Мимохіть затремтів Ґустав, коли переступав поріг замку, в котрім скривалась тайна його батька.

Артур ввів Ґустава до витальні, котра була гарно та багато прибрана, лише з усіх кутиків віяло сумом.

– Ви не жонаті? – запитав Ґустав.

– Ні, не жонатий, – відповів Артур. – А ти ще парубок?

– Так, і я ще не жонатий.

На дальші питання Ґустава Артур відповідав уривчасто і з видимою неохотою. Видно було, що гість є для нього цілком небажаний.

По обіді Ґустав попросив дозволу оглянути замок. Артур зморщив брови, але повів Ґустава по кімнатах на першім поверсі. На другім поминув дві кімнати, що зараз помітив Ґустав, і пішли на третий поверх. Коли увійшли в кімнату, стеля котрої і ґзимси були золочені, серце Ґустава забилось сильнійше, а очи шукали в стіні потайних дверей. Бачив Ґустав, що його несимпатичний дядечко не все показує йому, але був і з цего задоволений, та старався запам’ятати усі ходи.

Кімната на нічліг була призначена на першім поверсі, а це не входило в пляни Ґустава. Волтера хотіли помістити в офіцині, але Ґустав настояв, щоби йому було дозволено спати в сусідній кімнаті. Коли пішли на спочинок, Ґустав умовився з Волтером, що останній лишиться удолині на сторожі, а він, Ґустав, піде сам на верх, а в разі якої небезпеки Волтер має спішити на поміч.