Моя ліва рука мимовільно сіпнулася вперед, до горла підступили кілька мимовільних слів. Виголосив я їх якраз тоді, коли ця тварюка перетнула той проміжок, який раніше не давався мені, встала на диби і стиснула щелепи, немов готуючись до стрибка.

— Брандашмиг! — Закричав хтось.

— Зловредний Брандашмиг, — поправив Шалтай.

Коли я вимовив останнє слово і виконав завершальний жест, перед моїм внутрішнім поглядом поплив образ Логрус. Темна тварюка, яка тільки що випустила кігті на передніх лапах, прибрала їх, раптово схопилася лапами за верхню частину своїх грудей, викотила очі, видала тихий стогін, звалилася, впала на підлогу і залишилася лежати на спині, витягнувши вгору свої численні ноги.

Над тварюкою з'явилася усмішка Кота. Рот заворушився.

— Мертвий Зловредний Брандашмиг, — констатував він.

Посмішка попливла до мене, а навколо неї, ніби згадавши, зібралося і решту Кота.

— Це було заклинання зупинки серця, чи не так? — Поцікавився він.

— Гадаю, так, — сказав я. — У мене вийшло зовсім рефлекторно. Так, тепер я пригадую. Це заклинання я весь час тримав напоготові.

— Так я й думав, — зауважив Кіт. — Я був упевнений, що на нашій вечірці присутня магія.

З'явившись під час виголошення заклинання образ Логруса послужив також і іншій меті — увімкнув світло в темному горищі мого мозку. Чаклунство. Ну, звичайно!

Я — Мерлін, син Корвіна, чаклун, причому такий, який рідко зустрічається в тих краях, де я часто бував в останні роки. Люкас Рейнард, також відомий під ім'ям принца Рінальдо з Кашера, теж чаклун, тільки дещо в іншому сенсі, ніж я. І Кіт, що здавався досить майстерним в цих справах, цілком можливо, не помилявся, проаналізувавши наше положення, сказавши, що ми потрапили в магічну пастку. Така ситуація — одна з небагатьох, при яких моя чутливість і тренування кепсько повідомляють мене про природу мого скрутного становища.

Таке трапляється, так як мої властивості теж потрапляють під дію закляття і підкорені його силі, якщо ця штука взагалі саморегламентується. Коротше, моє становище схоже на дальтонізм. Я не міг придумати жодного способу з упевненістю визначити, що відбувається, без допомоги ззовні.

Поки я розмірковував над ситуацією, до дверей салуну з фасадної сторони закладу прибула королівська кіннота і королівська рать. Ратники увійшли і обв'язали мотузками тушу Брандашмига. А потім поволокли її. Поки це відбувалося, Шалтай зліз і відправився відвідати туалет. Після повернення він виявив, що не в змозі зайняти своє колишнє місце на табуретці біля стійки. Він крикнув до королівських ратників, вимагаючи допомогти йому, але ті були зайняті померлим Брандашмигом, протягуючи його між столиків, і не звернули на нього уваги.