Він був чоловік у всьому бездоганний: ніколи нічого не підбирав з підлоги, не гасив світла, не зачиняв за собою дверей. Не раз вона чула, як він бурчить у вранішніх сутінках, виявивши десь пропажу ґудзика: «Чоловікові потрібні дві дружини: одна для кохання, друга — для пришивання ґудзиків». Мало не щодня, тільки-но пригубивши каву чи піднісши до рота ложку з окутаним парою супом, він жалібно зойкав, уже нікого цим не лякаючи, а тоді глибокодумно виголошував: «Коли одного дня я назавжди піду з дому, то хай усі знають, що це станеться з однієї причини: рано чи пізно мені обридне щодня ходити з обпеченим ротом». Він заявляв, що ніколи сніданки не бувають такими смачними та розмаїтими, як у ті дні, коли він не може нічого їсти, прийнявши проносне, і був такий переконаний у підступних намірах дружини, що зрештою став пити проносне тільки в тих випадках, коли й вона пила його разом з ним.

Її так набридло його постійне нерозуміння, що якось на свій день народження вона попросила в нього незвичайного подарунка: щоб на весь день він узяв на себе домашні обов’язки. Він погодився, ця пропозиція його навіть розважила, і з самого світанку взяв на себе управління домом. Влаштував чудовий сніданок, але забув, що їй шкідлива смажена яєчня і що вона не п’є каву з молоком. Потім став давати розпорядження на святковий обід, де мало бути вісім гостей, звелів почати прибирання в домі і дуже старався перевершити дружину в управлінні господарством, але ще перед полуднем мусив капітулювати, не визнавши, проте, своєї поразки. З першої ж хвилини своєї нової діяльності він зрозумів, що не має ані найменшого уявлення про те, де що лежить, і в домі, і в кухні, а служниці давали йому змогу перекидати все догори дном у пошуках кожної речі, бо й вони брали участь у грі. О десятій ще не було точних розпоряджень відносно святкового столу, бо не закінчили прибирати в домі, у спальні панував безлад, ванну не вимили, він забув покласти туалетний папір, змінити простирадла, забув послати кучера по дітей і переплутав обов’язки служниць: кухарці звелів прибирати ліжка, а покоївок послав на кухню. Об одинадцятій, коли вже ось-ось мали з’явитися гості, в домі був такий хаос, що Ферміна Даса перебрала керівництво на себе, помираючи зо сміху, але без почуття тріумфу, про яке мріяла, а сповнена жалості до чоловіка, цілковито непридатного для домашніх справ. Він зітхнув з полегкістю і затулив рану звичним аргументом: «Принаймні в мене виходило краще, аніж вийшло б у тебе, якби тобі довелося зайнятись лікуванням хворих». Але наука виявилася корисною — і не тільки для нього. З роками обоє різними шляхами прийшли до мудрого висновку, що інакше неможливо ані жити разом, ані любити одне одного: на цьому світі немає нічого важчого, ніж любов.