Так, очевидно, сталося і з Катею. Хоча вона, напівзадушена, ще якусь мить і боронилася (це встановить розслідування на місці трагедії). Переломивши дівчині шийні хребці, нападник поволік її за ногу у двір, у той його закуток, де під деревом стояв стіл для гри в доміно. Там на столі він і познущався з напівзадушеної дівчини. Зґвалтувавши, зняв з її руки золотий годинник і зник у нічному безгомінні.

І все ж доля послала нещасній дівчині шанс на порятунок. Через кілька хвилин у дворі з’явилася Катіна мати — вона працювала в нічну зміну неподалік будинку і десь після другої ночі завжди поверталася додому. Йдучи двором, мати краєм ока (про це вона голоситиме на похоронах) запримітила, що в глибині двору на столі лежить людина. Але не зупинилась, а надавши ходу, подумала: хтось з алкашів перебрав. Так йому й треба! Хай полежить, швидше протверезіє на свіжому повітрі.

З тими думками жінка і зникла в під’їзді. Воістину: коли Бог хоче нас покарати, він, перш за все, позбавляє нашу душу здатності до співчуття ближньому, до бажання прийти йому на допомогу.

Не тенькнуло в матері серце й тоді, коли зайшла в квартиру і, запитавши в чоловіка чи Катерина вдома, почула у відповідь:

— Немає. Мабуть, у когось із подруг залишилася переночувати.

Позіхнув батько (невдоволений, що його розбудили) і закінчив, як присуд рідній дочці виніс:

— Нічого з нею не станеться — прийде вранці!

З тими словами й захріп у ліжку. А мати пішла на кухню пити чай. І пила його спокійно (вікно кухні виходило у двір, де на столі стікала кров’ю її дочка), і потім спокійно лягла спати і спокійно спала десь до обіду — невже спокій, до якого ми так пориваємося, то один з наших страшних ворогів? Спала у кімнаті, вікно якої теж виходило у двір, на той стіл, де згасало життя її дочки… Матір ще пощадять і словом їй не обмовляться про результати розтину: Катя А. ще могла б бути врятованою. Не приходячи до свідомості, вона померла лише під ранок — від втрати крові й переохолодження…

А тепер про той дивний і незбагненний випадок, що трапився в день похорон. Не могли винести труну з покійницею. Квартира типова, так звана «хрущовка», а, отже, маленька, тісна, з крихітним куцим коридорчиком. Його ширина наполовину менша за довжину труни, а кімнатні двері не співпадали із вхідними. Один край труни ще в кімнаті, а другий вже вперся в глуху стіну коридорчика — ні сюди, ні туди. Єдиний вихід — поставити труну майже вертикально і розвернути її так, щоб вона опустилася по довжині коридорчика. І ось, коли поставили труну вертикально, покійниця майже стояла в ній. Я підняла руку, показуючи, що треба ще трохи розвернути труну. І тут з голови покійниці зривається вінок і… І досі не здатна збагнути, як воно сталося. Вінок чомусь всупереч законам фізики й земного притягання полетів не вниз, як і слід було чекати, а майже по прямій — від голови покійниці на мою підняту руку. І тільки він торкнувся моїх пальців, я мимовільно схопила його. І злякалась. В першу мить всі завмерли. А я стою з високо піднятою рукою і тримаю у ній вінок.