— В тім числі й це. А також провали з часом і простором, гості з минулого, різні привиди над аеродромами… У тім числі й скелети за штурвалами літаків.

— Гм… Навіть… навіть скелети за штурвалами літаків? Де вони беруться?

Репортер чесно стенув плечима.

— Якби хто міг пояснити, — помовчавши, обережно додав: — Наука тут поки що безсила. Це за її межами. Принаймні, сьогодні.

— І багато їх там набралося?

Репортер запитливо скинув брови на лоба.

— Скелетів, — пояснив, морщачись, — не любив зайвий раз розжовувати сказане, шеф-редактор. — Сподіваюсь, не чортова дюжина?

— Більше. Не тринадцять, а — тридцять шість.

— Аж 36? Цікаво, цікаво.

— Ще й як!

— То розказуй, що вони там витворяли. Скелети. У літаку, який приземлився.

І репортер розповів…

У 1939 році в небі несподівано зник пасажирський літак, який здійснював рейс з Ріо— де— Жанейро (Бразилія) в Боготу (Колумбія). На його борту знаходилися 36 чоловік разом з екіпажем.

— І літак зник? У небі? Назавжди?

— Так, у небі. Але не назавжди. Він врешті-решт приземлився. Там, куди й летів. У Боготі.

— Так що ж тут незвичайного, якщо він приземлився? Ще й приземлився там, куди летів.

— Але він приземлився в Боготі у 1994 році!

— Тобто через… 55 років? Після того, як піднявся в повітря?

— Так, через 55 років, — підтвердив співробітник. — Коли відкрили двері, то побачили в його салоні 36 скелетів. Але от диво. Чашки з кавою ще були гарячими — хоч минуло 55 років звідтоді, як літак піднявся в повітря. Ще диміли запалені сигарети. Пасажири не встигли їх навіть викурити. На столиках лежали газети з датою: 16 квітня 1939 року. Для розслідування цього випадку була створена комісія експертів.