— А як виникають ці діри? Де вони розташовані? Чому люди ітехніка потрапляють у них?

Запитливо дивився на свого співробітника, не чекаючи од нього миттєвої відповіді, якої він знав, і в природі ще не існує.

— Хто нам про це скаже, — репортер розвів руками. — Сучасна наука безсила пояснити подібні феномени. Але це лише сьогодні. Поки що, а завтра… Можливо, завтра буде знайдена відповідь.

— А раптом все це… вигадки, га? Тому наука і скептики з недовір’ям відносяться до подібних історій. Називають їх фантазіями.

— В принципі все може бути, — зітхнув репортер.

— Але в такому разі доведеться визнати, що серед авіаторів є люди…. з нестійкою психікою. Які очевидно страждають галюцинаціями. Або схильні до вигадок. Фантазій. Простіше — до брехні. На жаль.

— І це може бути.

— Або ще… все це — вигадки нашого брата-журналіста. В погоні за сенсаціями і не таке придумаєш. Та ще маючи добру фантазію і професійне вміння писати, а їм підігрують деякі пілоти, наземні служби аеродромів. Навіть, деякі вчені. Не кажучи вже про фантазерів серед обивателів, які раз вигадавши, вірять, що саме так і було.

— І таке припущення має реальне підґрунтя. — Репортер помовчав, ніби збираючись з духом. — І все ж я вірю що це є результат невідомих нам законів Всесвіту.

— Так вигадки це, чи — дія невідомих нам законів Всесвіту?

Репортер мовчав.

— Тоді поясни де беруться… гм-гм… скелети за штурвалами літаків?

Репортер лише розвів руками.

— Мовчиш? Мовчи. Я від тебе й не чекаю миттєвої відповіді.

— Я її й не маю, сер, — і додав своє традиційне: — Поки що. Хоча певний: всьому причиною вже згадувані діри у часові та просторі.

Вони ще випили по чашечці кави і вже коли репортер збирався йти, редактор мовив:

— Може, це й добре. Що ми не знаємо. Як мудрі застерігали і застерігають: менше знатимеш — міцніше спатимеш, а матеріал твій ставлю в номер, будемо вважати, що це невідомі закони Всесвіту. На нього і звалимо всю цю містику.

Якщо тільки вона містика, а не наука.