Ось тут нарешті в моїй запитливості з’явився й четвертий знак запитання (????).

І він знову змушений був відповідати:

— Виявляється цікавій факт. Добра без зла взагалі бути не може. Ось чому нашому Садівнику у шкілці дали не один, а два саджанці. Хочеш мати добро — май і зло. Бо як же взнати? Що є добро, коли немає зла? Га? Га??? А наш мудрий у квадраті Садівник не втнув, і тому в нас хоч і зла немає, але ж і добра теж. Немає. А як без добра жити? Та знаєш? Ні? І я — ні. Ні знаю.

Ось чому наша доля нещаслива і гірка. Без добра. Але щаслива. Без зла. Парадокс? Чи не так? Де твої рясні розділові знаки? На означення запитання. Тобі не здається так? Що ми нещасливі без добра. Хоч одночасно і без Зла… Не здається так?

Але мені не здавалося.

Так. Вже не здавалося.

Тому й знаків запитання, званих розділовими, у мене більше теж не було. І я побажав своєму гостеві щасливого путі-дороги на його Унукалхай Змії, де немає… Хоч і зла немає, але ж і добра теж немає. Але він чомусь відмовився. Раптом. Повертатися на свою Унукалхай Змії.

Дивно, чи не так. Тим більше, у нас на Землі, є зло. Але він все одне не захотів повертатися.

І буцімто тому він відмовився повертатися під проміння своєї Унукал— хай Змії, що там немає… Зла. А з ним і добра.

Дивина та й годі!

МИСЛИВЕЦЬ ЗА МАЙБУТНІМ

МИСЛИВЕЦЬ ЗА МАЙБУТНІМ

Чоловік, котрий повідав мені всю цю історію, забажав залишитися невідомим.

— Моє прізвище все одне вам нічого не скаже — Петренко я, наприклад, чи Іваненко — а ось я з того матиму зайвий клопіт. А його в мене й так вже предосить. Тому називайте мене… ну, хоча б мисливцем за майбутнім, — він посміхнувся, але посмішка була невеселою, а очі — сумними. — Колись я любив себе так величати і був надзвичайно гордий, що володію феноменальними здібностями. Таке значення мені тоді здавалось більш оригінальним, аніж, скажімо, старі терміни: ясновидець, ворожбит, чаклун, шаман, вістун, пророк тощо. Як і наукове визначення цього феномену: інсайт — пряме знання, дистанційне сприйняття подій та о6’ектів, що знаходяться. за межею відомих нам органів почуттів. Але суть, звичайне, не в термінології. Тоді я навіть не підозрював скільки лиха зазнаю з-за свого «полювання». Але — по-порядку.

Мої біди почалися, з того, що якось восени дружині — тепер вже колишній, — приснився дивний сон: буцімто я на дачі викопав велику яму, розривши при цьому майже увесь город. Дружина ще й подивувалася уві сні: нащо я, мовляв, копаю яму, коли по весні ми на цьому місці будемо садити картоплю?.. Якби хтось інший, чужий, рив яму, сон можна було б витлумачити в переносному значенні: хтось — або коли це було видно зі сну, такий-то — шкодить там. Як кажуть, підкопується під нас. Але рив яму у вісні я сам, а сам собі шкодити я, звичайно ж, не міг.