Денис сховався в кутку серед джмелят, котрі ще не зважувалися вступати в двобій з писком, почував себе кепсько. Писок був більшим за нього, тож і наганяв страх. Та все ж Денис відчував, що ховатися в кутку за малечу не годиться. І тут він згадав, що ідучи сьогодні на риболовлю, прихопив блешню — щоб половити окунів на спінінг, — її із шматком волосіні він поклав у коробку і сунув до кишені. Та й забув про неї. І ось коробочка у нього в руках. А страшний писок, хоч його і жалили джмелі, вже дотягувався до перших чарунок. Тоді Денис розкрутив над головою блешню (тримаючи її за кінчик волосіні) і точним кидком послав риболовну снасть гризунові в роззявленій писок. Блешня вчепилася гачком розбійниці в губу. Запищавши, миша миттю зникла. Разом з блешнею.

— Врятовані! Ми врятовані! — загули джмелі.

Мама-Джмелиха встала з чарунок і неквапливо шкандибаючи, підійшла до Дениса.

— Людський хлопчику і наш госте, — поважно і ґречно мовила господарка. — Ти здійснив добрий вчинок, порятувавши ближніх, і тепер ти заслуговуєш похвального слова. Я і моє сімейство віднині будемо тебе згадувати тільки добрим словом. Але тобі, Дениску, вже пора збиратися додому. Вже вечір і тебе з нетерпінням чекає твоя мама.

— Як — вечір? — здивувався Денис. — Котра зараз година?

Мама-Джмелиха поворушила вусами-антенами, спершу в один бік, потім у другий і відповіла:

— Шість годин вечора.

— Я спізнився… — ледь не заплакав Денис — Останній теплохід йде звідси о п’ятій вечора. А потім прийде аж завтра вранці.

Мама-Джмелиха задумалась, ворушачи антенами.

— Можеш переночувати і в нас, відважний хлопчику. Але твоя мама всю ніч хвилюватиметься за тебе.

Я теж хвилююсь, коли мої діти забаряться в польоті чи й ночують на квітках. Тож вирішимо так.

Ти, сину мій на ймення Жжж, посадиш цього хлопчика собі на спину і полетиш з ним через Дніпро на той берег, у місто, де він живе. І хутчій повернешся назад. А ви, діти мої, — звернулася вона до сімейства, — доки не настала ніч, треба залатати дірку в стелі до роботи — і джмелям і джмелятам.

ПРИГОДА П’ЯТА

ПРИГОДА П’ЯТА

І Денис Василько таки і справді полетів. На спині у джмеля! Спина була м’яка і тепла, ворс, за який він тримався — міцний. І Денисові захотілося, щоб його приятелі подивилися в цю мить на нього — ото б позаздрили. З усього їхнього міста ще ніхто з хлопців не літав на спині у джмеля. А Денис летів. Луки залишилися в внизу, видно стало далеко — від гирла Орелі й до самого Дніпра, що котив свої води за прибережними гаями Джмеландії. Джміль під Денисом гудів-бринів наче літак, що круто набирає височінь.