Що робити? До чого воно догуде-дотряееться? Стали семихатківці гадати — і так, і сяк… А раптом воно догуде й дотрясеться до того, що й Семихатки у підземелля проваляться? У ту порожнину, що буцімто існує в середині земної кульки, га?

І що робити з тією діромахою у Змієвій могилі? Затичкою її не заткнеш, а на нерви зело дєйствує… Хоча чому б і не заткнути? Ось тільки чим? Землю чи пісок скільки не сип у ту діромаху — як у прірву, аж гоготить. Порадились дядьки і в складчину — з усіх мешканців села гривні збирали, — купили добрячу машину каміння та й завалили ним те провалля.

— Отак буде спокійніше, — казали. — Хай тепер під землею трясця біситься та нуртує, а каміння їй не здужати. Та й ми спатимемо спокійніше, жили досі без чортівні, то і далі без неї якось проживемо. Хай вона казиться в порожнечі, що буцімто аж до Північного полюса од нас тягнеться…

Поверх каміння ще й піску машину висипали — все чин-чином запломбували. Змієва гора мовби й заспокоїлась.

День минає — нічого, вечір надходить — слава Богу тихо-мирно на тій могилі й побіля неї.

А вночі раптом і зчинилося — щось страшелезне й жахне. Наче сто чортів разом затовклися. А тоді хтось у підземеллі Змієвої могили почав ревіти і одночасно трясти навколишнє, як кажуть, довкілля. Може йому, не сподобалось, що семихатківці нору камінням загатили.

А тоді отой самий хтось якраз опівночі почав зсередини завал з каміння розбирати, а далі, вибравшись назовні, заходився його шпурляти подалі од могили.

Здоровенним виявився той хтось, бо важенне каміння з Змієвої могили полетіло як іграшкове. Аж у селі почало падати, здіймаючи хмари пилу. Ями, падаючи, вибехкувало. І таке той підземний хтось натворив, таке… У тітки Явдохи каменюкою бовдур з хати збило, у Килини Савченкової вікно вигатило, а в дядька Карпа (отой, котрий трохи шепелявить) у стіні дірку пробило, а в діда Хвеська в саж влучило і підсвинка вгепало…

Посипалось каміння на село чи не градом — люди не знали куди й розбігатися. Дехто зопалу так навіть із села дременув.

Аж під ранок гупання стихло. Як усю машину того каміння, що ним завалено було нору, якась нечиста сила на село поперекидала і лише тоді вгамувалася, завдавши людям добрячих збитків — за здорово живеш. У Санька Прудкого, в отого, що не ходить, а бігає, наче хто його підганяє, такий невгамовний, каменюкою вугол хати знесло — як бритвою одрізало!

Вранці люди побігли до рідної міліції.

А та: ми вашими колективними хвантазіями займатися не будемо, позаяк нам за наведенням порядку у ввіреному районі ніколи иншими ділами та пригодами займатися. Як, між іншим, і криміналитетом, що й геть розперезався — на жаль, теж у нашому районі. А ви… З якоюсь там діркою у якійсь там могилі, де земля просто запала, голови нам морочите…