Він змовк і запитливо глянув на Діка, але той похитав головою.

З-за дерев попереду долинав веселий галас і хлюпіт — вони під’їздили до басейну.

— Коли-небудь ви неодмінно докажете її мені до кінця, — попросила Пола.

— Таж Дік її знає. Невже він вам не розповідав?

Вона знизала плечима:

— Мабуть, не було часу. Або нагоди згадати.

— О, ця історія свого часу розійшлася широко, — засміявся Грейм. — Адже я, щоб ви знали, був морганатичним — чи як це називається — королем людожерських островів або принаймні одного райського острова на південних морях. «Де під пальмами хвиля рожева набіга на опаловий берег…» — промугикав він недбало й сплигнув з коня.

— «І метелики пурхають білі, і над квітами бджоли гудуть…» — підхопила Пола дальші рядки пісні, острогою вгамувала Ферта, що вже був ледь-ледь не вгризнув її за ногу, і зачекала Діка, щоб поміг їй зсісти та прив’язав коня.

— На сигари? І я закладаюся, що ви її не спіймаєте! — гукнув Берт Вейнрайт із самого верху сорокафутової вежі для стрибків. — Стривайте, я зараз!

І стрибнув у басейн «ластівкою» — вправно, майже як спортсмен-професіонал, аж дівчата заплескали в долоні.

— Гарний стрибок! Чудово вимірений, — похвалив молодика Грейм, коли той виліз із води.

Аби не дати взнаки, як потішила його та хвала, Берт негайно заговорив про заклад:

— Хоч я й не знаю, який з вас плавець, Грейме, але пристаю до Діка! На сигари.

— І я! І я! — загукали хором Ернестіна, Лут і Ріта.

— На коробку цукерок, на рукавички, на все, чим ви не побоїтесь ризикнути, — додала Ернестіна.

— Але ж і я не знаю, як плаває місіс Форест, — нагадав Грейм, уже забившися з усіма. — Та однаково, якщо за п’ять хвилин…

— Десять, — заперечила Пола, — а рушати з різних кінців басейну. Згодні на такі умови? Тільки доторкнетесь — я спіймана.

Грейм з таємною втіхою окинув поглядом господиню. Вона була вже не в суцільному білому купальнику — призначеному, певне, тільки для жіночого товариства, — а в кокетливому, за модним кроєм сезону, купальному костюмі з мінливого блакитно-зеленого шовку, майже під колір води в басейні. Коротенька спідничка не закривала знайомих йому круглих колін; на ногах були довгі панчохи тої самої барви й малесенькі черевички, підв’язані стьожечками навперехрест. На голові вона мала купальну шапочку, хвацьку, як і сама Пола в ту мить, коли вимагала десяти хвилин замість п’яти.

Ріта Вейнрайт узяла в руку годинника, і Грейм рушив до дальшого кінця стоп’ятдесятфутового басейну.

— Поло, не ризикуй, бо він тебе спіймає,— застеріг Дік. — Івен у воді як риба.