— Гаразд, тоді поспішайте, — на закінчення сказав у трубку Дік. — Я зараз накажу, щоб вам добрали коней. Ти, коли хочеш, їдь на тому гнідому, що й останнього разу.

Тільки-но він повіснв трубку, як задзвонило знову. Цей раз говорила Пола.

— Червона Хмаро, Червона Хмаро, — сказала вона. — Всі твої розумування хибні. Мабуть, я таки люблю тебе дужче. Я оце якраз вирішую — і здається, на твою користь. Тільки ти для певності допоможи мені трошки — скажи ще раз те, що казав сьогодні… ну, знаєш: «Я кохаю одну жінку, єдину для мене жінку. Проживши з нею дванадцять років, я ще кохаю її шалено, ніжно й шалено…» Скажи мені це, Червона Хмаро!

— Я направду кохаю одну жінку, єдину для мене жінку, — проказав Дік. — Проживши з нею дванадцять років, я ще кохаю її шалено, ніжно й шалено…

Пола відповіла не зразу, і він чекав мовчки, боячись озватися.

— Я трохи не забула щось тобі сказати, — нарешті заговорила вона дуже тихо, дуже повільно, дуже виразно. — Я теж кохаю тебе. Я ще ніколи тебе не кохала так, як цю хвилину. Аж після дванадцяти років заміжжя я нарешті закохалась у тебе до нестями. Та я й завжди кохала тебе до нестями, тільки що не знала цього. А тепер я вирішила — раз і назавжди.

І відразу повісила трубку.

А Дік подумав, що тепер він знає, як почуває себе той, кого помилувано за годину перед стратою. Він сидів па ліжку замислений, з телефонною трубкою в руці, аж поки зайшов із секретарської кімнати Бонбрайт.

— Знову дзвонив містер Бішоп, — пояснив він. — У них зламалася вісь. Я вже сам послав по них одну з наших машин.

Дік кивнув головою.

— Пошліть ще механіків — може, зуміють і їхню полагодити.

Зоставшися знову сам, він підвівся, потягся й почав задумано ходити туди й сюди по веранді.

— Ех, друзяко Мартінесе, — промовив він уголос. — Не знаєш ти й не знатимеш, якого знаменитого спектаклю трохи-трохи не побачив сьогодні.

Тоді ввімкнув на комутаторі Полип номер і подзвонив їй.

Відгукпулась Ой-Ой і зразу покликала до телефону свою пані.

— У мене є для тебе нова пісенька, Пол, — сказав він і проспівав у трубку старовинного негритянського духовного гімна:

— І я хочу, щоб ти знову мені сказала сама за себе, сама за себе те, що тільки-но казала.

Її тихенький щасливий сміх пройняв Діка гострою радістю.