Знову мовчання.

Штандартенфюрер опустився в крісло. Сухо клацнув ще один перемикач.

— Кносе! Говорить Брендорф. Відповідайте!

Кілька секунд тиші — і раптом з динаміка роблено-бадьорий голос:

— Слухаю вас, штандартенфюрер! Пробачте, в мене завжди міцний сон…

— Теодор Кносе! Як ви сміли від’єднати мікрофон, всупереч інструкції? Що це означає? Чи не вважаєте ви часом, що на вас інструкції не поширюються і розмови у вашій кімнаті не підлягають контролю? Поясніть!

— Не розумію, штандартенфюрер. Мій мікрофон увесь час увімкнено, я ніколи б не дозволив собі…

— Киньте грати в піжмурки, Кносе! Хто у вас в кімнаті, що за пізні гості? Чому мовчите? Вам заціпило? Та-а-а-к… Продовжуйте вашу таємну асамблею, продовжуйте! Тільки ніхто з вас не вийде з кімнати. Забули на радощах, що магніти всіх дверей замикаються з мого кабінету? Я вже замкнув їх! Ви в пастці. Авантюра з контейнером дорого обійдеться вам, підлі зрадники!

— Штандартенфюрер, прошу вас, заспокойтеся…

— Замовкніть, Кносе! Я все перевірив. Гертруди Вурм і Шумера в себе немає, вони у вас. І Ларсен також у вас. Мені все відомо! Ларсен, хто вам дозволив поткнутися сюди, без мого виклику?

Динамік озвався — говорила фрейлейн Труда:

— Штандартенфюрер, ви пізно спохватилися. Ларсен уже піднявся нагору. Нам з вами треба серйозно поговорити.

— Ха! Ваша милість зволить зі мною поговорити? Про що ж? Про те, з ким знюхалися, кому продали контейнер! Кляті каналії, боягузи, зрадники! — заволав Брендорф. — Через рік до ваших ніг лягли б усі скарби світу, а вас купили за папірці, за нікчемні долари… Підлі душі! Ви хотіли встромити мені в спину ніж в той час, коли я стою на порозі мети. Та я із вас із живих вимотаю жили! Ларсен не втече, ні. Цього товстопикого дурня за ноги притягнуть до мене!

Рука Брендорфа простяглася до бічної стінки стола, пальці ковзнули по рядку кнопок. Пролунало протяжне виття сирени. Ліворуч на стіні одна за одною спалахували червоні лампочки, їхнє світло швидко зливалося в суцільне кільце. Сирена повільно вщухла.

Динамік забубонів збудженими голосами. В кімнаті Кносе виникла якась спірка. Зненацька на весь кабінет розлігся вереск Шумера:

— Мій штандартенфюрер, я не винуватий, я їм говорив, що без вас ми не сміємо… Мене не послухали! Відпустіть магніти, я вийду, все розкажу… А-а-а! Що ви робите, Цаар?! Кносе, захистіть… Рятуй…

Пролунав короткий сухий тріск, голос на півслові обірвався. Після паузи знову відгукнулася Труда.

— Штандартенфюрер, я відчуваю, що трапилася велика помилка. Ваші дивні звинувачення… До чого тут долари? Ми й на думці не мали… Вислухайте мене!