Ясність мети, за якою безмежна любов до Батьківщини, вчинки від переконань — ось живодайні джерела сили й міці духу позитивних персонажів повістей та оповідань письменника. У творчості А. Стася незмінно присутня власна концепція героїчної людини, хай це буде дорослий чи юний герой. У звичайних життєвих обставинах і середовищі письменник ніби збільшує довкола того чи іншого персонажа напругу ситуацій і таким чином створює умови для вияву характерів міцних, сильних, підкреслюючи, що характери героїв є віддзеркаленням їхнього внутрішнього світу, а не якоюсь винятковістю.
Високою напруженістю сюжету характеризується і оповідання «Вулиця Червоних Троянд». Відтворюється коротка й трагічна історія колишнього учасника руху Опору в одній з європейських країн, вченого, в руках якого страшна зброя. Усвідомлюючи, що його витвір може посіяти смерть не тільки серед ворогів, а й принести лихо всьому людству, вчений відмовляється від звабливої можливості застосувати проти ворожої країни вивільнену рушійну енергію згустків космічної матерії, рішуче відкидає її заради гуманної мети. Яка ж то перемога, якщо вона здобудеться ціною загибелі всього живого хай навіть у ворожій країні…
Низкою незвичайних пригод захоплює Анатолій Стась і в повісті «Зелена пастка». В цьому творі відчувається прагнення автора до освоєння складнішого, ніж у попередніх творах, матеріалу. Географія дії розширюється, письменник переносить героїв твору за океан, у вигадану країну Сені-Моро, що загубилася серед безмежжя зелених джунглів. Невгамовні сміливці в необжитому закутку планети виконують нелегку роботу на благо людства, дбаючи про його завтрашній день. Та саме тут, де радянський біолог Вовченко і Його колеги-іноземці відвойовують у природи її багатства, знайшли собі притулок нащадки розгромленої фашистської зграї есесівців. Те, з чим зіткнувся в джунглях Ігор Вовченко, було водночас неймовірним і… цілком вірогідним. В лісових нетрях причаїлися послідовники зловісновідомого доктора Менгеле. гітлерівського «медика»-ката, нащадки воєнного злочинця Бормана.
У пресі не раз повідомлялося, що чимало недобитих нацистів, рятуючись від розплати, знайшли собі схованку в Латинській Америці. Отже, те, що вразило Ігоря Вовченка, для нас — реальні й можливі факти життя. Хто може гарантувати, що й через роки вже наші правнуки не можуть зіткнутися з нелюдами, які успадкували під своїх попередників-фашистів расистську ідеологію? Нинішнє молоде покоління не бачило війни, про злочини гітлерівців знає з розповідей батьків, з книг, кінофільмів. Але вже зараз, за життя цього покоління, знову підводить голову фашизм — до речі, в тій же Латинській Америці, в Чілі.