Фенімор Кріпс посміхнувся:

— Вашим зятем?

— Так, моїм зятем!

— Коли б мені випало таке щастя…

— Я вам даю своє благословення!

Нахилившись, Фенімор Кріпс торкнувся губами руки Джона Равена.

— Дякую вам, сер!

Фенімор Кріпс торжествував.

— Ну, Феніморе? — знову запитав його Джон Равен.

— Передусім усе це треба тримати в цілковитій таємниці! — розпочав Кріпс. — Коли поширяться чутки про те, що нас спіткала невдача, то постачання сировини доручать Морітонові Джорлінгу, і ви, сер Джон Равен, збанкрутуєте! Поки що про це ніхто не знає… Але повернеться корабель, і коли не сам капітан Луїс Ліпман, то хтось із членів екіпажу неодмінно роздзвонять про невідому силу, яка перепиняє всі підступи до острова. А цього не можна допустити!

— Не можна!

Склавши руки на опуклому животі, Джон Равен уважно дивився на свого майбутнього зятя, чудуючись з його спритності й винахідливості.

— Що ж ти пропонуєш?

Фенімор Кріпс лукаво посміхнувся.

— Акулам теж треба щось їсти, сер!

— Акулам? — Джон Равен перелякано відсахнувся. — А як же…

Директор махнув рукою:

— Вибух, сер! Бунт, і…

Джон Равен опустився в крісло, закурив люльку, глибоко затягнувся, помовчав і нарешті запитав:

— Як ми дістанемось на Абалулу?