Коли він, одягнений в один з костюмів Слейтона, добре поголений, причесаний, умитий, з'явився в кают-компанію, це був зовсім новий чоловік.

«На кого він схожий? — думала Вівіана, вдивляючись в обличчя незнайомця. — Десь я бачила такий ніс, підборіддя. А чи не зовсім такий. У цього більш правильні риси обличчя». — І раптом пригадала. І щоб перевірити здогадку, звернулася до Симпкінса:

— Правда, що він схожий на капітана Слейтона?

Ці слова чомусь надзвичайно подіяли на Симпкінса.

— Так, — жваво відповів він. — Недаремно ж я приїхав на Острів!

Коли незнайомець вийшов, Симпкінс сказав Гатлінгам:

— Тепер, мені здається, можна відкрити всім таємницю капітана Слейтона, яка і привела мене на Острів. Тут я знайшов більше від того, на що розраховував. Не можу сказати, що і зараз для мене вже все ясно, але головні нитки злочину Слейтона в моїх руках. А ось і Флорес… Сідайте і слухайте. Вам, Флоресе, теж буде цікаво дізнатися про вашого суперника.

Розташувавшися зручніше в кріслі, Симпкінс почав:

— Коли я був на Острові вперше, як потерпілий аварії, то за своєю професійною звичкою зацікавився особистим архівом губернатора Слейтона. Упевнений у повній своїй безпеці, губернатор був не вельми обережний і зберігав папери в ящику письмового столу.

— Симпкінсе, невже ви?..

— Порпаюся в чужих столах? — зупинив Симпкінс Гатлінга. — Мета виправдовує засоби, дорогий мій! Так, я робив це за відсутності Слейтона. Підібрати ключа — зовсім просто. Я переглянув його листування і дізнався про цікаві речі. Решту відомостей я одержав уже на континенті. В результаті моїх розшуків вийшла «справа про громадянина Гортвана, який іменує себе Слейтоном». Якщо викласти обставини цієї справи стилем звинувачувального акта, буде ось що.

У Канаді, провінції Квебек, у місті Монреаль проживав пароплавовласник Роберт Гортван, що займався перевезенням вантажів і пасажирів річкою Святого Лаврентія. У Гортвана було двоє синів. Старшого звали Аврам, молодшого — Едуард. Двоє людей, котрі народилися на двох кінцях землі, менше можуть бути схожими одна на одну, ніж ці двоє братів. Молодший — Едуард — був хорошим сином, доброю людиною і надзвичайно талановитим музикантом.

Старший — Аврам — вів так званий «легковажний спосіб життя». А оскільки батько був скнаристим, то Аврам одного разу запустив руку в батьківський письмовий стіл. Та це ще не все. Коли крадіжка була виявлена, Аврам звернув вину на брата. Батько, проте, не повірив Авраму, та він невдовзі й сам вибовкав десь із п'яних очей. Батько позбавив його спадку, заповів увесь свій капітал молодшому сину, Едуарду. Старий незабаром помер від зажури і, здається, ожиріння серця. Едуард став багатим спадкоємцем. На той час він закінчив консерваторію і готувався концертувати в Європі. Зі своєї ласки Едуард виділив значну частину одержаного спадку брату. Але той прогуляв усе і знову мав потребу в коштах. Тоді Аврам; придумав план, як скористатися всім багатством брата.