«Своїм тілом! — думала Лоран. — Бідна Анжеліка Гай!»

Усе, що так довго стримувала в собі Бріке, раптом прорвалося назовні. Вона закидала Лоран вимогами, замовленнями, проханнями про білизну, костюми, взуття, капелюшки, модні журнали, косметику.

У новій сірій шовковій сукні вона була відрекомендована Керном голові професора Доуеля. А позаяк це була чоловіча голова, Бріке не могла не пококетувати. І була дуже задоволена, коли голова Доуеля прохрипіла:

— Чудово! Ви чудово впоралися зі своїм завданням, колего, вітаю вас!

І Керн під руку з Бріке, сяючи, як щойно одружений, вийшов з кімнати.

— Сідайте, мадемуазель. — галантно сказав Керн, коли вони зайшли до його кабінету.

— Не знаю, як мені й дякувати вам, пане професоре, — сказала вона, манірно опускаючи очі й потім кокетливо поглянувши на Керна. — Ви так багато зробили для мене. А я нічим не можу віддячити вам.

— Цього й не потрібно. Я винагороджений більше, ніж ви думаєте.

— Я дуже рада. — І Бріке осяяла Керна ще більш променистим поглядом. — А тепер дозвольте мені піти… виписатися з лікарні.

— Як піти? З якої лікарні? — відразу навіть не второпав Керн.

— Піти додому. Уявляю, який фурор зчинить моя поява серед подруг!

Вона збирається йти! Керн не припускав навіть і думки про це. Він проробив величезну роботу, вирішив дуже складне завдання, зробив неможливе зовсім не для того, щоб Бріке зчиняла фурор серед своїх легковажних подруг. Він сам хотів зчинити фурор, продемонструвавши Бріке перед ученими. Потім він, можливо, і дасть їй певну волю, але тепер про це годі й думати.

— На жаль, я не можу відпустити вас, мадемуазель Бріке. Ви повинні ще деякий час залишатися в моєму домі, під моїм наглядом.

— Але нащо? Я почуваюся чудово, — заперечила вона, граючи рукою.

— Так, але вам може погіршати.

— Тоді я прийду до вас.

— Мені, з вашого дозволу, краще знати, коли вам можна буде піти звідси, — вже різко сказав Керн. — Не забувайте, чим ви були без мене.

— Я вже дякувала вам за це. Але я не дівчинка й не невільниця і можу дати собі раду!

«Ого, та вона з характером», — здивовано подумав Керн.

— Ну, ми ще поговоримо про це, — сказав він. — А поки що зводьте йти до своєї кімнати. Джон, напевне, вже приніс вам бульйон.