Доуель несподівано замовк, бо згадав про те, що певною мірою підтверджувало припущення Ларе.

Артур сам бачив кілька експериментів свого батька. Професор Доуель вливав у судини загиблого собаки підігріту до тридцяти семи градусів за Цельсієм живильну рідину з адреналіном — речовиною, що подразнює і примушує судини скорочуватися. Коли ця рідина під певним тиском потрапляла у серце, вона відновлювала його діяльність, і серце починало гнати кров у судини. Поволі відновлювався кровообіг, і тварина оживала.

— Найголовнішою причиною загибелі організму, — сказав тоді батько Артура, — є припинення постачання органів кров'ю і киснем.

— Отже, у такий спосіб можна оживити й людину? — запитав Артур.

— Так, — весело відповів його батько, — я берусь здійснити воскресіння і коли-небудь зроблю це «диво». До цього я й веду свої досліди.

Оживлення трупа, виходить, можливе. Але чи можна оживити труп, у якому тіло належало одній людині, а голова — іншій? Чи можлива така операція? Щодо цього в Артура були сумніви. Правда, він бачив, як батько його здійснював надзвичайно сміливі й вдалі операції з пересадки тканин і кісток. Але все це було не таким складним, і це робив його батько.

«Коли б мій батько був живий, я, певне, повірив би, що здогад Ларе про чужу голову на тілі Анжеліки Гай правдоподібний. Тільки батько міг насмілитись зробити таку складну і незвичайну операцію. Можливо, ці досліди продовжували його асистенти? — подумав Доуель. — Але одна справа оживити голову чи навіть цілий труп, а інша — пришити голову однієї людини до трупа іншої».

— Що ж ви хочете робити далі? — запитав Доуель.

— Я хочу розшукати цю жінку в сірому, познайомитися з нею і розкрити таємницю. Ви допоможете мені?

— Звичайно, — відповів Доуель.

Ларе міцно потис йому руку, і вони заходились обговорювати план дій.

ВЕСЕЛА ПРОГУЛЯНКА

ВЕСЕЛА ПРОГУЛЯНКА

За кілька днів Ларе вже був знайомий з Бріке, її подругою та Жаном. Він запропонував їм прогулятися на яхті, і його запрошення прийняли.

У той час, як Жан та Руда Марта розмовляли на палубі з Доуелсм, Ларе запропонував Бріке зійти вниз оглянути каюти. Їх було лише дві, зовсім невеличкі; в одній з них стояло піаніно.

— О, тут навіть с інструмент! — вигукнула Бріке. Вона сіла до піаніно й заграла фокстрот. Яхта легенько погойдувалась на хвилях. Ларе стояв біля піаніно, уважно дивився на Бріке й обмірковував, з чого почати своє слідство.

— Заспівайте що-небудь, — сказав він.

Бріке не змусила впрошувати себе. Вона заспівала, кокетливо поглядаючи на Ларе. Він їй подобався.