«Зведення на четверту годину ранку.
Згідно з повідомленнями штабів антикомуністичної коаліції, становище на фронтах малюється в такому вигляді:
Схід. Наступ відбувається повільно, але є певні успіхи. Встановлено, що резервна армія червоних чисельністю до мільйона участі в боях ще не бере. Є підстави гадати, що її терміново перекидають на захід. З боку червоних особливо уперто обороняється 56-й корпус, а зокрема сто шістдесята дивізія. Після перших боїв частини корпусу навіть просунулися вперед.
Схід.Захід. Швидкий в першу годину наступ затримується через жорстокий опір, що його чинять прикордонні частини. Особливо запеклі бої тривають на 55-й паралелі. В південній частині цього фронту — затишшя. Є відомості, що там скупчуються великі сили червоних. За даними розвідки, там ждуть прибуття 56-го корпусу. Над фронтом весь час ідуть повітряні бої без помітних успіхів з того чи іншого боку».
Захід.До свого зведення агентство додавало таку примітку:
«Повідомлення про той же самий корпус з обох фронтів, віддалених один від одного мало не на десять тисяч кілометрів, свідчить про неточність інформації, яка є в розпорядженні штабів».
«Повідомлення про той же самий корпус з обох фронтів, віддалених один від одного мало не на десять тисяч кілометрів, свідчить про неточність інформації, яка є в розпорядженні штабів».
Тільки-но я це прочитав, як секретар запросив мене до кабінету Черняка.
І от я опинився перед своїм недавнім редактором… В першу мить мене охопив подив, коли я побачив Антона Павловича у військовому вбранні і з суворим начальницьким виразом на обличчі. У нього навіть виправка з’явилась. Та тільки секретар вийшов з кабінету, як мій начальник знову став звичайним Антоном Павловичем.
— Отже, товаришу Кайдаш, — сказав він, — ви прикомандировані до нашого відділу, і, таким чином, ми знов разом. Хто про вас подбав, ви, очевидно, розумієте…
Я посміхнувся й відповів, що дуже цьому радий. Антон Павлович почав розповідати, як сам тут опинився, та про те, що він уже знав.
Війна хоч і почалась раптово, та цілковито несподіваною для нашого командування вона не була. Хоч і було чимало таких, що перестали вірити в можливість війни, гадаючи, що ніхто не посміє напасти на таку могутню державу, як Радянський Союз, командування передбачало цю можливість і зуміло гідно відповісти на перші удари. Тієї ночі на ноги були поставлені всі наші озброєні сили, а тепер провадиться загальна мобілізація, яка в багато разів збільшить нашу міць. Щоправда, ворожим державам пощастило відмобілізуватися раніш, і це дало їм змогу одержати перші успіхи. Та ці успіхи — тимчасові. Найближчими днями на фронтах з’являться нові формування Червоної Армії.