З європейських портів «Мажестік» заходив, отже, лише до Гібралтара й Мальти і забирав там лише пошту. Місіс Ліліан у кожному порту вимагала собі в каюту всі місцеві та які були англійські газети.

В цих газетах вона старанно шукала відгуків на їхню справу. Але англійські газети обмежилися тільки повідомленням про від’їзд повноважної комісії і після цього про Нен-Сагора і його справу цілком забули. Суспільство вже перестало цікавитися цією сенсацією. Місіс Ліліан була з цього дуже задоволена.

В соціалістичному листку місіс Ліліан знайшла ще фотографію своєї правої ноги над облавком пароплава з дотепним підписом Джералда Вейса: «Так кінчає кожний зрадник своєї батьківщини і своєї партії. Під запоною туману громадянка Ліліан Сагор тікає з острова. Хто знає, чи не почуємо ми хутко про неї, як про громадянку, діяча і ката, як про славетну чекістку в радянських республіках!..» Джералд Вейс пнувся на провидцю і хотів бути пророком.

Зате в чужоземних газетах місіс Ліліан знайшла дещо й про Нен-Сагора. Французькі, іспанські та італійські газети переповідали англійську сенсацію, старанно її прикрашаючи й брешучи куди справніше від англійських собратів. Вони вигадали дуже цікаву, як на авантюрний роман, біографію «старому індуському ворожбитові», повівши його рід від старозвісних піратів Індійського океану через секту індуських вогнепоклонників та тугів-душителів кінця минулого століття, через афгано-руських контрабандистів до таємного ритуального кишла в горах Індії і, нарешті, шайки анархо-комуністів. Майстри світових авантюрних жовтих романів Луї Жаколіо та Луї Буссенар[40]могли б щиро позаздрити талантові буржуазних писак. Грецька морська газетка розповідала й недавнє минуле з біографії Нен-Сагора та його політичну кар’єру. Виявляється, він був давній комуніст (грецькому кореспондентові не було відомо, що компартія рахує своє життя всього лише роками, і він щедро приписував Нен-Сагорові півстолітній стаж) і цілу громадянську війну провів у Росії. Він був членом Комінтерну від Індії, працював разом із жахливим Дзержинським у Чека і, бувши заступником більшовицького Наркомздраву, завідував «секзнищін’ом» (сектор знищення інтелігенції). Знищення інтелігенції Нен-Сагор провадив дуже дотепним способом, прищеплюючи всім особам, що носили піджаки й галстуки, висипнотифозні бацили. Ці бацили постачала йому з Англії його онука Ліліан, що працювала в той час у Британському бактеріологічному інституті (звідки вони могли про це довідатися? Місіс Ліліан справді один час працювала в бактеріологічному інституті) і підтримувала зв’язок з більшовицькою революцією.