— Зараз саме розпал сільськогосподарських робіт, геліопольці у виноградниках та на луках, — пояснила місіс Ліліан.

— Авжеж. Але я не про те. Я хочу розпитати про одну річ, що впала мені в око. Не можна, знаєте, не звернути уваги на те, що всі тутешні мешканці якісь… якісь, я б сказав, однакові. Певна річ, ми маємо тут, цілком очевидно, якесь одне плем’я, що дуже збереглося від чужих впливів: цьому, очевидно, дуже сприяє саме географічне положення вашої країни в цьому кратері. Але, знаєте, і за таких умов не може не дивувати така витриманість типу конституції. Адже ж в кожному, найобмеженішому навіть племені завжди можна спостерігати конституціональні відхилення від середнього типу. Тут же цього нема. Всі ваші геліопольці — наче діти одних батьків… Я не надто експансивний у своїх висновках, патроне?

Нен-Сагор уважно поглянув на Коломійця.

— О ні, друже! Ваша спостережливість робить вам честь.

— Значить, я маю рацію, — зрадів Коломієць.

— Безперечно… і вам будуть зрозумілі причини такого явища, коли мені дозволять провадити далі мою доповідь.

— Але ж ми слухаємо вас з великою цікавістю.

— Кажіть, патроне!

— Ми слухаємо вас, сер, — милостиво додав і сер Овен Прайс.

Товариство спинилося на пагорку, що з нього цілий Геліополь був видний широким профілем кучерявих садків та мініатюрних призматичних будиночків. Глибоким спокоєм дихало з цього містечка, затишного й спокійного. Місіс Ліліан сіла долі й зробила запрошувальний жест до інших. Нен-Сагор, Думбадзе й Коломієць не дали себе просити вдруге. Тільки 3 сер О лишилися стояти, не дозволивши собі такої непристойності, як сидіти на голій землі.

Нен-Сагор повів рукою на Геліополь.

— Я говорив вам, панове, що це містечко Геліополь і’є, власне, моя лабораторія, де ми здійснюємо наше виховання людського організму, наше виховання нової людини. Я повинен пояснити вам способи нашої роботи, і тоді ціла ця ідея виховання стане вам зрозуміла.

— Ми слухаємо вас, сер, — знову подав голос сер Овен Прайс, втомлено переступаючи з ноги на ногу.

— Ви б сіли, панове, — припросила місіс Ліліан. — Тут нічого боятися застуди. Грунт зовсім сухий.

— Дякуємо, місіс, але ми воліємо стояти. Нен-Сагор миттю оглянув своїх ревізорів. Легка усмішка блукала йому на устах. Він заговорив далі:

— Я казав вам також, що нашій медицині ми даємо такий девіз: «Лікувати людину не тоді, як вона вже захворіла, а так загартувати людський організм, щоб людина втрачала самий нахил, саму здатність хворіти…»

— Могутній імунітет, виключне значення профілактики, як основної галузі медицини?..