— Бет. Ви ж її знаєте, Джонні.

— Яке її друге ім’я?

— Елма. Жах, правда ж?

— Як звуть твого діда по батькові?

— Річард.

— Яка бейсбольна команда найбільше подобається тобі цього року в східній підгрупі?

— «Янкі». Особливо в перебіжках.

— Кого б ти хотів бачити президентом?

— Я хотів би, щоб переміг Джеррі Браун.

— Ти збираєшся продати свій «корвет»?

— Не цього року. Може, наступного.

— Мама намовляє?

— А то хто ж. Каже, його швидкість не дає їй спокійно жити.

— Як Червоний Яструб зумів обминути вартових і вбити Денні Джуніпера?

— Шерберн забув про ляду на горищі в’язниці, — не думаючи, випалив Чак, і Джонні відчув, як у ньому здіймається радість — наче гаряча хвиля після доброго ковтка віскі.

Таки вийшло! Він втягнув Чака в розмову про троянди, а той бадьоро закричав: «Пожежа!»

Чак дивився на нього, наче громом уражений.

— Червоний Яструб заліз на горище крізь дахове віконце. Відкрив ляду. А тоді застрелив Денні Джуніпера. І Тома Кеньйона теж.

— Усе правильно, Чаку.

— Я згадав, — пробурмотів хлопець, дивлячись на Джонні розширеними очима, і в кутиках його рота заворушилась усмішка, — Ви мене задурили, і я згадав!