Кінгові було двадцять сім, коли 1974 року з’явився його роман «Керрі», що зробив автора знаменитим буквально наступного дня. Історія американського книжкового ринку знає чимало випадків, коли нікому не відомий письменник здобував гучний комерційний успіх, а потім, як правило, зникав без сліду, швидко вичерпавши можливості свого скромного обдарування. Кінгові напочатку також провіщали цю незавидну долю. І помилилися. Минуло майже півтора десятиліття, а він, як і раніш, неправдоподібно легко добивається перших рядків у списках бестселерів, залишаючи позаду навіть таких вельми досвідчених і сильних конкурентів, як, приміром, Артур Хейлі чи Гарольд Роббінс. Більше того, за розголосом і популярністю в найширших і найрозмаїтіших читацьких верствах Кінга просто немає з ким порівнювати в сьогоденній американській прозі.

Таке визнання, певна річ, ще не свідчить про справді високу художню якість. Однак пояснення воно потребує. Ні для кого не таємниця, як тісно споріднені в США література і комерція. Боротьба за читача не припиняється ані на день, і лише у виняткових випадках виграє її справжня література, якій дуже непросто витримувати конкуренцію, з боку всіляких більш або менш майстерних ремісничих виробів. Є сила-силенна авторів, що роками експлуатують модну тематику й раболіпно тягнуться за вбогими духовними запитами обивателів, звиклих до шпигунських бойовиків чи мелодраматичних історій із життя кінозірок. Суворо діє закон спеціалізації, обов’язкової в так званій «масовій белетристиці». Поки працює той-таки Хейлі, ніхто, скажімо, не зазіхне на гостро-сюжетну оповідь, що являє собою, по суті, різновид сучасного виробничого роману, якими були й «Аеропорт», і «Готель», і «Колеса». Ніхто не наважиться суперничати з тим-таки Роббінсом, що монополізував такий жанр, як історії з життя бізнесменів, добряче присмачені адюльтерними драмами, виписаними з безліччю пікантних подробиць.

За такої ситуації письменницький успіх, що вимірюється кількістю проданих примірників книжки або числом глядачів, які подивилися зроблений за нею телесеріал, парадоксальним чином стає не показником вагомості твору, а дуже часто лише свідченням особливого вміння прилаштуватися до невибагливих смаків. «Масовий» успіх, коли його досягає американський літератор, та ще й початківець, завжди виглядає підозрілим в очах поважної критики. Вона має підстави припускати, що він є наслідком поступок комерційним вимогам та нормам, а то й ще простіше — доброго знання кон’юнктури ринку. Таке становище, абстрактно кажучи, є протиприродним, але за американських умов навряд чи можлива здоровіша літературна атмосфера. І коли нікому доти не знаний Стівен Кінг, наче Цезар, «прийшов, побачив, переміг», критика майже одностайно писала про дуту сенсацію і черговий тріумф несмаку.