Як же його назвати, цей «другий зір» Стівена Кінга? Фантазією? Мабуть, так — тільки фантазією особливого роду. Ми пам’ятаємо, як у іспанця Луїса Гевари, а потім у Лесажа кривий біс Асмодей знімав дахи з будинків, даючи змогу студентові Клеофасу дізнаватися про всі таємниці жителів міста, яких вражала така його обізнаність. Пам’ятаємо Ріпа Ван Вінкла, героя новели американського романтика Вашингтона Ірвінга: хильнувши міцного зілля, цей персонаж проспав двадцять років і після пробудження не впізнав рідних країв. Пам’ятаємо повідану Стівенсоном дивовижну історію про доктора Джекіла та містера Хайда, його двійника, який зосередив у собі все те нице й жорстоке, що ховалося в потаємних закутках душі поважного джентльмена вікторіанської доби. Усі ці мотиви прямо чи опосередковано озовуться у «Мертвій зоні», переконуючи, що Кінг успадкував одну з найдавніших і найусталеніших літературних традицій.

А коли шукати аналогій, ближчих до нас у часі, то й їх виявиться вдосталь, причому зовсім не доконче у самих лише майстрів наукової фантастики. Як тут не назвати поетичну й глибоку повість болгарського прозаїка Павла Вежинова «Бар’єр», де та сама, що й у персонажів Кінга, психічна неординарність стає місткою метафорою людської відокремленості, спричинюваної конфліктом мрії і стомленої байдужості, романтики й корисливості. Як не згадати деякі фільми Інгмара Бергмана, з їх життєво невмотивованими осяяннями героїв, з тими владними імпульсами, що вихоплюються з підсвідомості й ніби переносять персонажів «Другого обличчя» та «Персони» в іншу, тільки їм приступну реальність.

Та й інші асоціації виникають над сторінками Кінга мало не одразу ж. Це і француз Веркор, чий роман-есе «Люди чи тварини» проклав дорогу літературі, що напрямки звертається до проблематики, яку сьогодні особливо активно освоює наукове знання. Це і англієць Колін Вілсон, і японець Кобо Абе, і співвітчизник Кінга Курт Воннегут…

Різні творчі індивідуальності, різні художні прагнення, та й об’єктивні можливості в кожного з названих письменників також різні, хоч би в силу масштабу обдарування. Але явище, яке визначилося в їхній творчості, по суті, єдине і, думається, дуже знаменне. За доби науки література зближується з наукою характером своїх інтересів, змістом аналізованих нею проблем. Фантазія народжується як узагальнення фактів, здобутих наукою, і як спроба — інша річ, успішна чи не дуже — на основі таких фактів досягти розуміння суттєвих процесів сучасного життя та його перспектив, — близьких чи віддалених. Загострюється потреба у «другому зорі». Вже давно це не просто літературний прийом. Заявила про себе проза, для якої передбачення стало найважливішим художнім завданням.