Ну не факт, взагалі-то. І ще в нього є дебільна звичка набратися десь різноманітного сленгу і корчити з себе чи то бандита-рецидивіста, чи то хіп-хоп-супер-стар з російського МТV.

І до всього — він, як і очікувалось, вважає Солю селючкою. Ні, ну — в принципі, в певному сенсі так воно і є, звичайно. Тобто — переїхали вони з батьками до міста не так і давно (як батьків брат помер і йому залишив квартиру), і Соля хоч і закінчувала вже міську школу, але в селі ж прожила досить довго. В Сулимах тих злощасних, і хата навіть там лишилась, хоч і обдерта, і впаде скоро, і двір обріс бур’янами, а все ж — хатинка в селі.

Було б продати краще, так ніхто не купив. Де? В Сулимах? Ага, найшли недоумка купувати хату в Сулимах. Ото подивись — не я там уже побіг хату в покинутому селі купувати? Ну як покинутому… В Сулимах ще лишились люди, але в основному пенсіонери, та й тих небагато. А що ви хотіли — автобус в Сулими ходить двічі на тиждень — вранці і ввечері. Перша ходка і остання. Од траси далеко. В радянські часи хоч колгосп був великий, мільйонник ніби, та і ще ж той піонерський табір…

Ні, ради правди — ідея та сама по собі, може, й нічого. Тобто ідея з’їздити групою на природу. Практика скоро закінчується, і прощай миршавий заводик. А там туди-сюди — і дивись, вже диплом, і захист, і прощай провінційний інститут. І тоді всі роз’їдуться хто куди, в основному рватимуться в столицю, звичайно. Або хоча б в обласний центр. Може, й не звидяться більше по-нормальному, а так хоч пам’ять буде.

Тільки от чого в Сулими? Поїхали б ото на Сейм банально, або хоч куди. Що там путнього в тих Сулимах нещасних?

Ясна річ, Соля не мала на увазі свої дитячі страхи і забобони стосовно піонерського табору. Вона завше була фантазеркою, і всі це знали — і батьки, і шкільні товариші. В основному все, що собі навигадує, вона забувала тут же — на другий день або й раніше. І потім вигадувала щось нове. Словом — то таке, дитячі дурощі. Але ж Сулими — то всього-на-всього задрипане село, в якому майже не лишилось жителів. Природи там особливої нема, як-не-як не заповідник. Річечка невелика — купатись можна, але на те ще й місце знайти треба, бо подекуди затягло жабуринням, та й міліє з кожним роком дужче й дужче.

А там, де не мілко і вода чиста — там паша, і там скотина змісила глину і мул, і пройти ніяк, і сісти ніде, і коров’ячий та гусячий гид минати треба. І вода майже стояча, а через те — п’явок до гибелі.

І комарня, і оводи… Ну, припустімо, цього добра і на Сейму вдосталь, це Соля, звичайно, перегнула.