Пролог. Забутий

Пролог. Забутий

Щоранку я прокидаюся з чорнильними плямами на руках. Інколи сплю долілиць за робочим столом, обличчям між безладно розкиданих паперових аркушів і сувоїв. Мій хлопець, увійшовши з тацею, може набратися відваги й дорікнути мені, що попереднього вечора я не вклався до ліжка. Та часом гляне на моє обличчя і промовчить. Я не намагаюся пояснити йому, навіщо роблю те, що роблю. Це не та таємниця, яку можна передати молодшому за себе: сам повинен її відкрити і збагнути.

Чоловік мусить мати життєву мету. Тепер я це знаю, але, щоб цього навчитися, потрібні були перші двадцять літ мого життя. Не думаю, що я в цьому якийсь винятковий. А все-таки раз вивчений урок зостався зі мною. Отож, маючи небагато занять, крім долання болю, я шукав собі діла. І обрав завдання, на користь якого колись давно висловилися леді Пейшенс та писар Федврен. Я розпочав ці сторінки зі спроби запису зв’язної історії Королівства Шести герцогств. Однак виявилося, що мені складно довго зосереджуватися на одній темі, тож я зайнявся меншими дослідженнями — власними теоріями магії, судженнями про політичні структури та роздумами про інші культури. Коли ж я почуваюся особливо зле і не можу впорядкувати власних думок настільки, щоб їх записати, то працюю над перекладами або намагаюся розбірливіше переписати старі документи. Шукаю заняття для рук, сподіваючись цим відволікти мозок.