РОЗДІЛ 50. Зустрічі біля Ока.

РОЗДІЛ 51. Супроти Тіні.

РОЗДІЛ 52. Нема ні початку, ні краю.

РОЗДІЛ 53. Колесо обертається.

Глосарій.

РАНІШЕ

КРУКИ

Тут, нижче Емондового Лугу за течією, на півшляху до Заплавного лісу, береги Винної ріки поросли деревами. Головно вербами, і їхнє густолисте віття нависало над прибережною водою тінистим шатром. Літо проминуло не так уже й давно, та й сонце стояло майже в зеніті, але тут, у затінку, легенький вітерець студив спітніле тіло Еґвейн. Закасавши трохи вище колін спідницю коричневої вовняної сукні, вона зайшла у річку, аби набрати води у цебро. Хлопці заходили у воду як були, не переймаючись тим, що їхні обтислі штанята намокнуть. Дехто з дівчаток і хлоп’ят замість наповнювати цебра пересміювалися та намагалися облити одне одного з дерев’яних ківшиків, але Еґвейн стояла сумирно, насолоджуючись дотиком плинної води до босих ноженят і тим, як струменіє пісок крізь пальці, коли вона вибирається на берег. Вона прийшла сюди не гратися. У свої дев’ять років дівчинка вперше сподобилась принести воду з ріки, але попри те замірялася стати найкращим водоношею у селищі.

Зупинившись на березі, вона опустила цебро на землю і взялася розпускати закасані спідниці, щоби вони прикрили їй коліна. А ще слід було перев’язати наново темно-зелену хустку, яка перехоплювала на потилиці волосся. Еґвейн хотіла би, щоб їй дозволили обтяти волосся по плечі чи навіть коротше, як у хлопчиків. Урешті-решт, довге волосся їй не знадобиться ще багато років. Чому слід робити щось тільки тому, що так воно віддавна ведеться? Але ж вона знала свою матусю, як і те, що волосся у неї залишиться довгим.

Десь за сотню кроків чи близько того нижче по ріці, стоячи по коліна у воді, чоловіки купали чорномордих овець, готуючи тих до стрижки. Вони уважно спостерігали за вівцями, коли ті, бекаючи, заходили у воду, а опісля виходили на берег. Тут Винна ріка була не такою стрімкою, як в Емондовому Лузі, але й було би неправдою твердити, що вона повільна. Якщо вівцю підхопить течія, їй уже буде важко вибратися на берег і вона заввиграпіки може потонути.

Величезний крук перелетів ріку і всівся на верхівку білодерева, неподалік того місця, де чоловіки купали овець. І майже тієї ж миті на крука почав налітати згори червоночубастик, спалахуючи вогняним пір’ям, голосно цвірінькаючи. Мабуть, у червоночубастика десь поряд було гніздечко. Замість злетіти з гілки і, можливо, атакувати меншу птаху, крук лише пересунувся товстою гілкою вбік, туди, де його трохи прикривали згори тонші гілочки. Звідти він дивився на вівчарів.