Спливло секунд двадцять, малюк трохи заспокоївся й наважився визирнути з-за рогу в коридор. Обережно вистромив півобличчя — й умить сховався. Потім удруге: виставив майже всю голову, затримався на секунду довше, а потім знову зачаївся.

— Що з ним? — спантеличено повторив «мішок з апельсинами».

Тео майже повністю погамував тремтіння, коли раптом підлетів угору, немов від удару. Він вистрибнув на коридор — туди, куди щойно боявся дивитися, — й у повітрі розвернувся на 180°. Приземлившись, малюк не втримався на ногах, упав на спину та закричав. На відео було видно, що Тео аж захлинається криком. Складалося враження, ніби той, на кого він чекав і так боявся, підкрався до нього ззаду. Через секунду хлопчак сперся на лікті та, допомагаючи собі ногами, поповз геть від виступу стіни, за яким щойно стояв.

Відповзши на кілька метрів, він по-котячому перекрутився, став на ноги та помчав назад до ліфтового майданчика.

— Чорт забирай, від кого він утікає? — чмихнув товстун. — Там же нікого нема!

— Де він?! — я нетерпляче показав на клавіатуру. — Знайдіть, куди він побіг далі.

Охоронець гарячково перемикався між камерами.

— Не тут… не тут… ось! — він тицьнув гладким пальцем в екран. — Викликає ліфт на десятому поверсі.

Спочатку я глипнув на рядок із датою та часом — Mon | Sept 14 | 2015 | 06:38:22 — спливло менше ніж дві хвилини відтоді, як Теодор залишив номер. На екрані він очманіло тиснув пальчиком на кнопку виклику кабіни. У малюка починалась істерика, він збуджено підскакував і дриґотів, час від часу віддаляючись від ліфта й наближаючись, але не підходячи впритул до скляних дверей, що вели на сходовий майданчик, визирав — стежив крізь них, чи ніхто не піднімається слідом.

Я заковтнув гіркий клубок, що розпирав горлянку. «Чорт забирай, що аж так налякало тебе, що ти вирішив скористатися ліфтом?» Після викрадення Тео без мене до ліфтів не заходив.

Нарешті ліфт приїхав, стулки розчахнулися, Тео пірнув до кабіни.

Товстун натиснув на клавіатурі F4, і на екрані виникла кабіна ліфта. Він відмотав до моменту, коли туди ввалився Теодор. Малюк бив по всіх кнопках, до яких дотягувався, проте двері не зачинялися.

— Чому ліфт не рушає?! — задихаючись, запитав я.

— Не знаю.

Несподівано Тео стих, позадкував від панелі з кнопками і, ледь нахиливши голову, прислухався. Швидко визирнув із ліфта й одразу сховався назад. Його тіло почало дрібно трястися, він закрутив головою, вчепився пальцями собі в щоки, душачи ридання, затулив долонями рота, потім, метнувшись убік, став у кутку за дверима ліфта. Хлопчак щосили втискався в куток, намагаючись залишатись непомітним із коридору.